У книзі розкриваються різні напрями та ідеї, що панували у психології протягом ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Причому, автор розкриває, як ці ідеї виявлялися у науковій спадщині вчених з різних країн, переплітаються ідеї вітчизняних і зарубіжних учених (і не лише психологів, а й філософів і педагогів). Серед основних теорій, що описуються детально, представлені такі: сцієнтизм, емпіріокритицизм, паралогізм, теорія вчування, теорії пасивного пристосування, теорії активного пристосування, теорії коригувального пристосування тощо. Надзвичайно цікавою є друга частина книги, де описується образ людини в концепціях різних мислителів (психологія вчинку, характеру, творчості особистості), а також аналізуються деякі твори з позиції психології. Цікавою є позиція автора стосовно історії, загалом: «Історія нікого і нічого не навчає», вказуючи, що історія повинна не навчати, а стати основою рефлексії (відвертої, щирої, сміливої та чесно) та оцінювання досягнутого, аби, здійснивши зворотний зв’язок і відновивши в пам’яті смислові мотиви свого існування, розпочати післядію, новий рух у майбутнє (ще більш відважний і креативний).