Якщо навмання ви відкрили книгу і прочитали про «надзвичайне значення сатанинських оргій», будьте певні, що тримаєте в руках «Історію еротизму» Жоржа Батая, перший український переклад з літературного доробку, що до його повного зібрання колись склав передмову сам Мішель Фуко. Звісно, одна провокаційна фраза, вихоплена з контексту, небагато скаже про систему поглядів французького письменника, інтелектуала, дослідника творчості маркіза де Сада, того, хто розвинув (здебільшого сперечаючись) теорії Фройда і Леві-Стросса. Враховуючи те, що під дещо пікантною обкладинкою ( Батай, гадаю, зацінив би таку суперечність)) на нас чигає глибокий філософський текст – можна заради цікавості і, знов-таки, наслідуючи Батая, спробувати продавати «Історію» на розкладках у торговельних центрах і аеропортах, якась частка сором’язливих буржуа має повестися (так, не повіситись). Про що ж із нами говорить відвертий і безжальний Жорж Батай? Як і будь-який філософ, про вічне – життя і смерть, про драму перевтілення тварини в людину з усіма її болісними наслідками. Умовно, він походжає над ніцшеанською безоднею, поглядаючи униз і фіксуючи вигадливі форми суспільного договору, що убезпечують людину від впадання у тваринний стан за допомогою приписів і заборон інцесту, вбивства. Прикметно що ця система доволі гнучка і може змінюватись в умовах війн, епідемій і стихійних лих. Щодо війни у Батая є цікаве спостереження взаємозв’язку між бажанням і острахом смерті, люди бояться вигляду крові, трупів (тут є багато заборон) і водночас ці картини їх ваблять. Можна згадати як препарує цей острах Клод Сімон у «Дорозі Фландрії». Якби ми не боялись мертвого коня, чи це видовище б так зачаровувало нас? Якщо істота мертва, і її хтось вбив, це можу бути я чи будь-хто з нас, а що як мені може сподобатись вбивати? Одним з цікавих історичних феноменів, згаданих Жоржем Батаєм, є так зване «свято смерті короля», коли за умов поки розкладається труп померлого володаря, натовпу дозволено влаштовувати вакхічне свято, оргію чи різанину біля краю провалля, що у вигляді неминучої смерті чекає на нас. І у підсумку, коли усе скінчиться, тимчасова поступка лише підсилить існуючий лад. Тут варто собі для ілюстрації згадати п’яту дію «Гамлета». Добре, скаже знесилений читач, що ж мені із цим робити, якщо скептик Батай, хоч і вишукано, говорить про тотальну брехню і кінець історії? Що окрім насолоди від їжі і сексу нам лишається? Все те саме, про що говорить будь-який філософ – екстаз і жалоба, життя і смерть, і обов’язково хороші книжки, на кшталт «Історії еротизму».

На жаль, на "Історію Еротизму" від Жоржа Батая, я покладала надто великі надії. Рекомендую в випадку, якщо ви взагалі не знайомі з феноменом еротичного табуювання(я здивуюсь, якщо такі люди є). Із хорошого: частина про шабаші була цікавою. Відступлення про те, що скоріше за все патріархальне суспільство, це те що ми пожали після заборони інцесту і перетворення жінки з постійної частини родини в дарунок, або знак ділової угоди. Так, я не здивована, що під час першого видання книги, вона була скандальною і навіть, чорнушною, в якомусь сенсі. Але тепер більше не двадцяте століття, тож нічого нового ви не побачите. Всі сексуальні питання, що відкриваються тут, все тисячі раз обговорені. Якщо хочете більше дізнатись про некрофелію, як "акт кохання", то більше рекомендую творчість Габріелль Віткоп, хоча то, для людей сильних духом. Якщо хочете дізнатись більше про заборону інцесту, то вчіть історію. А якщо хочете дізнатись більше про патріархат і про те, як він перетворив жінку в сексуальний об'єкт і розмінну монету: вийдіть на вулицю.