Фантастика мій улюблений жанр, особливо якщо події відбуваються не в зруйнованому людством чи природою майбутньому, а в світі де нові відкриття відкривають людству неймовірні можливості. І це перше, що підштовхнуло мене прочитати книгу Ганни Левади «Інститут Часу. У вирі зниклих світів». А друге, це моя любов до пригодницької літератури. Відразу скажу, що ця книга цілком виправдала мої сподівання. Всі три романи прочитала на одному подиху. Сподобалися і персонажі, як комп’ютери так і головні герої. Мабуть саме такими і мають бути справжні мандрівники в часі: сильні люди здатні впоратися з будь-якою проблемою. Проте при цьому вони все ж таки люди зі своїми перевагами і недоліками. Сам Інститут Часу сприймається як реальна організація. Складається враження, що авторка дійсно побувала в ньому. Частіше за все в літературі про мандри в часі люди потрапляють в минуле випадково, а якщо і не випадково, то в, кращому разі, з необхідним інвентарем, але без будь-якої підготовки. Проте в книзі «Інститут Часу. У вирі зниклих світів», зокрема в третьому романі «Війна богів» дуже вдало показано процес підготовки мандрівників до майбутньої небезпечної подорожі. Та й сама подорож тримає у напрузі до останньої сторінки. Взагалі всі три книги дуже різні, динамічні, цікаві і варті того, щоб забути про справи і поринути в неймовірні подорожі в часі.