Доволі часто в літературі дитинство зображують як щасливу пору безтурботності, коли кожен день сповнений нових, приємних відкриттів. Дещо по-іншому цей період змальовує Трумен Капоте – культовий американський письменник, автор повісті «Сніданок у Тіффані» та роману «З холодним серцем». «Інші голоси, інші кімнати» – перший великий прозовий твір Трумена Капоте, завдяки якому він здобув популярність. До того ж, цей напівавтобіографічний роман вважається одним з найкращих зразків американської «південної готики», що безперечно виступає додатковим аргументом на користь його прочитання. На початку читач знайомиться з тринадцятирічним хлопчиком на ім'я Джоел, який після смерті матері переїжджає жити до містера Сенсома – батька, якого він ніколи раніше не бачив. Натомість в Скалліз-Лендінґу його приймають мачуха Емі та її кузен Рендолф. Здається, що цих двох пов'язують не лише родинні зв'язки. Крім того, роблять все можливе для того, щоб завадити зустрічі сина з таємничим батьком. У Скалліз-Лендінґу панує тривожна, ба навіть зловісна атмосфера. Відлюдник Коротун Сонечко, темношкіра служниця Зу (Міссурі) та її дідусь Джізус Фівер, близнючки Флорабель та Айдабель частують Джоела химерними історіями, частина з яких зовсім суперечать здоровому глузду. Легенди, забобони, ритуали, дивні вірування та перестороги постійно супроводжують головного героя. Загалом складається враження, що всі люди, які оточують Джоела, змирилися з буденністю і на автопілоті проживають власні життя. Єдиним винятком можна вважати Айдабель. Ця невтомна шукачка пригод чимось нагадує Пеппі Довгупанчоху. До речі, у цієї героїні був реальний прототип – американська письменниця Гарпер Лі. Єдиним недоліком цього заворожливого роману мені здається розв'язка. Якось хотілося, щоб вона розставила все по своїх місцях, а не викликала більше запитань, ніж відповідей.

Це моє перше знайомство з Труменом Капоте і, на диво, починається воно з його дебютного роману. Думаю, книгу цю варто читати в певному віці - коли дитинство вже покривається налітом незворотньої романтики і легким сумом за тим, що ніколи не повернеться, але ще не ідеалізується старечою забудькувастю до не надто приємних деталей з тих, начебто безтурботних, часів. "Інщі голоси, інші кімнати" багато в чому співзвучні з "Кульбабковим вином" Бредбері, тільки Капоте зміщує акценти в бік самотності дитини в момент дорослішання і, власне, самого дорослішання. Якщо герої Бредбері пізнають світ і поняття смерті, то Джоел Нокс стикається з несправедливістю життя, у порівнянні з дитячим про нього уявленням і необхідністю уживатися з вияленою ним несправедливістю. Це непроста, трохи гротескна історія про дитинство, втрати, самотність, дорослішання і пошук любові, як прихистку за яким можна сховатися, коли ховатися в дитячому "я не хочу, щоб так було" вже не виходить - гарна історія для непростих роздумів. Окрема подяка Олені Даскал за фантастичний переклад.

"Інші голоси, інші кімнати" мені сподобались і не сподобались. З одного боку історія глибоко трагічна, з іншого - місцями смішна і пригодницька. Як саме життя, де не буває тільки однієї барви. Враження після прочитання настільки суперечливі, що їх важко формулювати, тому спробую тезово зобразити своє бачення плюсів та мінусів цього твору. Плюси: - прекрасний переклад. Особливо сподобалась адаптація говірки Міссурі Зу - вона дуже жива і органічна; - атмосфера. Твір мовби запрошує читача всередину, змушує співпереживати та оточує спекою, пилом та дивною кухнею; - стиль. Оповідь плинна і легка, читати приємно і час за книжкою летить непомітно. Плюс-мінус, але більше плюс: - сюжет. Початок захоплює, серединка тішить, а от кінцівка... Що підводить нас до головного мінуса: - фінал. Я навіть для себе не можу пояснити, чим же закінчився цей твір. Якось нічим. Немає крапки, яка б зробила роман довершеним, яка б змусила мене поставити п'ять зірок. Тож мій вердикт: кілька годин приємного чтива без якихось наслідків.