От є книжки, які читаєш, і тобі так і хочеться вірити, що це (не)правда, залежно ж від контексту. З цією книжкою все навпаки — від самого початку розумієш, що це майстерна вигадка, але багатство мови і хитромудрий сюжет тягне тебе за собою. Ну гаразд, майже столітній професор Лука Левадський, що дізнається про свою важку недугу, все ж міг би плюнути на все і вирушити у місто свого розкішного дитинства — Відень, щоб забутись, нажитись і дозволити собі все те, чого раніше не. У фешенебельному готелі. Вигадка чи не вигадка, але авторка так ретельно пропрацювала всі нюанси і деталі (бо тут і про музику, і про тих же птахів), що попри завуальованість сюжету і деяке нерозуміння, чи це все буквально, хочеться аплодувати стоячи. До речі, про авторку: Гапоненко родом з України, але вже тривалий час мешкає у Німеччині і цю книжку написала саме німецькою, а перед вами - майстерний переклад Нелі Ваховської. Це була книжка не для насолоди, а для насолоди читанням і росту. Бо, як вже казала, тут можна закутатися у мову і тепер мені не менш цікаво, як це все звучало німецькою. Крихітний спойлер наприкінці: Марта - не людина.