Книга Homo Urbanus. Парадокс еволюції

5
3
Код товару: 833243

Книга Homo Urbanus. Парадокс еволюції

5
3
Код товару: 833243
Формат
Товар бере участь у таких промо:
Мова книги
Видавництво
Рік видання
Опис книги

Йелле Роймер (1953 р. н.) директор природничо-історичного музею в Роттердамі, професор Утрехтського університету, палеонтолог, автор багатьох монографій. У цій книжці Йелле Роймер розмірковує над еволюцією людини, перспективами її розвитку та намагається, наскільки це можливо, спрогнозувати майбутнє людського виду, виходячи з мільйонів років історії життя на Землі.

Яке майбутнє чекає на людство? Чи існуватиме наш вид через тисячу, десять тисяч, мільйон років? І якщо існуватиме, то в якому вигляді? Все вказує на те, що людство проживає останні блаженні часи індивідуалізму і попереду на нас чекає злиття в один грандіозний колективний суперорганізм, який мешкатиме в урбаністичних термітниках міст майбутнього, перші паростки яких ми вже сьогодні спостерігаємо на прикладі найбільших мегаполісів світу. Можливість виживання нашого виду лежить у площині перетворень і пристосування до навколишнього середовища, яке все сильніше змінюється під натиском штучної "другої природи". Майбутнє належить не Людині розумній, а Людині урбаністичній, так вважає Йелле Роймер і, ознайомившись з його аргументацією, з ним важко не погодитися.

Ніщо не вказує на те, що еволюція мала на меті виникнення людини. І ніщо не вказує на те, що життя обертається навколо одного-єдиного індивідуума. То чому ж ми самі вважаємо себе такими важливими, такими унікальними? Хоча поведінка групи людей виявляє структурну подібність з тим, що називають суперорганізмом, проте кожний індивідуальний член такої групи твердо переконаний, що повністю контролює власні думки, власні дії та власні почуття. Про цей дещо незручний парадокс і йдеться в Homo urbanus.

З майстерністю вправного оповідача та екскурсовода, Йелле Роймер веде нас повз події нашої епохи, в якій доведена до абсурду індивідуалізація начебто збігається з майже примусовою груповою поведінкою, що нагадує поведінку табуна риб або зграї шпаків. Чи завжди людина прагне жити відлюдно у вибраному нею просторі, а чи вона перетворюється на все краще пристосовану ланку супермозку, створеного із мізків усіх тих людей, сполучених між собою невидимими дротами комунікації? У своїх пошуках пояснення цього парадоксу, Роймер бачить виникнення нового, раніше не описаного виду людини, який еволюціонує більшою мірою, аніж нам того хочеться.

Homo urbanus не є ані футуристичним, ані апокаліптичним сценарієм. Йелле Роймер дотримується тих самих фактів, яких упродовж еволюції дотримувалося життя, оскільки наше майбутнє за еволюцією.

Характеристики
Кількість сторінок
136
Відгуки
5
3
Oleksandr Tkachenko
22 лютого 2021 р
Чому ця книжка не описує достовірне майбутнє
Одразу напишу свій висновок спочатку для тих хто просто прийшов почитати коментарі і вирішити – брати книгу чи ні. Якщо ви хочете згадати прекрасні шкільні часи і освіжити свої знання в області еволюції, а також дізнатися певні цікаві факти про мурах, термінтів і про інших живих істот, включаючи людину, то ТАК, беріть, але не плекайте великих сподівань, що ця книжка «взірве» вам мозок. Доволі непогана невелика книга, з трохи вульгарними назвами розділів і без великої кількості нудної термінології. УВАГА МАКСИМАЛЬНО СУБ’ЄКТИВНА ДУМКА! Щодо самої гіпотези пана Роймера, що наше майбутнє в урбаністичному еусоціальному суспільстві. Я не повністю згоден з цим твердженням і з тими аргументами, що наводив автор. Як на мене Йелле Роймер повністю ігнорує здобутки сучасного світу, а саме роботифікацію виробництва, армій і тд. Він пише (мова йде про людей майбутнього), що все суспільство буде поділено на касти, на кшталт мурашника, існуватимуть королеви-матки, яких обслуговуватиме групка привілейованих самців для розмноження (тільки ці особини можуть спарюватись, всі хто нижче кастою матимуть так званий антисексовний ген), будуть стерильні няньки, робітники, військові і ще велика кількість інших каст, які працюватимуть тільки на благо суспільства, відкидаючи будь-яку індивідуальність. Звучить начебто круто, але є одне «АЛЕ», що робити з технологіями? Чим зайняти людей, які через брак зайнятості в зв’язку з тотальною роботифікацією виробництва, не зможуть працювати? Адже для еусоціального суспільства зайнятість всіх особин є надважливим. Все знищити і відкотити людство в кам’яний вік? Тільки в первісному світі потрібно настільки багато робочих рук і всі вони будуть зайнятими, але така форма суспільства неможлива в ті часи, коли роботи ефективно працюють на фабриках, роблять хірургічні операції, керують автобусами, і з плином часу цей список все збільшуватиметься і збільшуватиметься. І що тоді? Над цим потрібно ще подумати…
Лариса Бондаренко
7 листопада 2020 р
Парадокс майбутнього існування людства
Твір Йелле Ройммера захопив з першого рядка. Не очікувано відверто і неупереджено відкрито автор подає ексклюзивний погляд на "дещо незручний парадокс" індивідуального існування одного індивідуума. Начебто він існує самостійно, має право на власні думки та переконання, але насправді він (індивідуум) існує в межах одного суперорганізму. Наскільки правдоподібно людина може існувати відлюдно, відмежовано і все ж таки вона, як би соціально не пручалася, врешті решт буде проковтнута супермозком і вилущена як соняшникове зерно. Висновки автора вражаючі, а саме: індивідуум - це лише "рівень організації". Кожен з нас є окремою екосистемою. Ми утворюємо популяцію і, таким чином, є частиною урбаністичної екосистеми. МИ - це нагромадження мільярдів мікроорганізмів. Без інших індивідуумів поряд ми відчуваємо себе нещасними. Нам конче необхідно мати родину, друзів, колектив. МИ збираємося у великі товариства, які мають здатність мутувати, - від табунців риб до мурашника. Тож чим насправді є наше суспільство і до чого ми ще зеволюціонізуємо? Думка автора, що "...наше майбутнє полягатиме у все більшому і більшому соціальному скупченні", не позбавлена раціо. Треба визнати, що після прочитання ессе стало моторошно. Ми не знаємо всього, що є рушійною силою, яка направляє теперішню цивілізацію. Цікаво - до чого вона її донаправить? Рекомендую до читання і осмислення. Авторові особлива щира вдячність.
Павел Замотаев
26 липня 2020 р
Хочемо ми цього чи ні, але ми теж представники тваринного світу
Це досить невелике есе написано біологом, професором Університету в Утрехті Йелле Роймером. Розміри мають значення, це відомо тим читачам, хто в муках долав товстенні труди Ричарда Доккінза та деяких інших вчених, які вважають багаторазові повтори та зловживання спеціальною термінологію необхідним засобом втулмачення їх ідей у дурні голови неофітів. Роймер формулює стисло свої дещо провокаційні погляди. Деякі з них багатьом не сподобаються. Хто хоче вважати себе тільки оболонкою для колоній мікроорганізмів, чи інвазійним видом східноафриканської голої мавпи, що ухиляється від чисельної регуляції, яка була б позитивна і для виду і для планети в цілому. Основна ідея книги полягає в тому, що одною з альтернатив мутацій нашого виду може бути виникнення Homo Urbanus, який буде жити у мегаполісах, що функціонуватимуть за правилами мурашника чи термітника. І це стосується не тільки місця проживання, а і усіх механізмів несоціальної поведінки. Тобто тільки обмежена кількість особей будуть дбати про розмноження. Більшість наслідує антисексовий ген. Це мешканці-робітники. Вони будуть вирощувати харчі в спеціальних теплицях в самому домі, дбати про захист, ремонт, та інше. Антисексовий ген людство може набути шляхом зараження деяким вірусом, я терміти набули ген Neofem2. І тоді вже ні віагра ні PornoHub не допоможуть. Так лише завдяки одній мутації в гені FOXP2 людина набула можливості артикулювано розмовляти. Тобто виникла Людина Розумна (Homo Sapiens). Не дуже весело. Але альтернатива зрощення з комп'ютером, та вирощування клонів теж не надихає. Тож можна не погоджуватись з основною ідеєю автора, але він наводить дуже багато цікавих фактів, що реально можуть вплинути на деякі погляди читача.
Виникли запитання? 0-800-335-425
Зв'язатися