Сумний хлопчик на обкладинці, то, мабуть, Мотл, головний герой повісті, перед тим як щось учворити чи після того як вже утнув. Такий сум його у творі охоплював дууууже рідко, адже цей дев’ятирічний єврейський хлопчина неймовірний оптиміст, він так соковито розповідає читачам про свої пригоди і пригоди, які весь час трапляються з його родиною або сусідами, що від книги реально не можна відірватися, попри те, що події твору пов’язані з гоніннями, погромами євреїв, які змушені були шукати кращої долі в Америці і це мав би бути сміх крізь сльози. Мотл розповідає з гумором, дитячою безпосередністю, дотепно і просто, але жодне його слово не проходить повз читача. Я маю на увазі, що мимоволі, з посмішкою на вустах, згадуєш себе у дитинстві, задумуєшся над такими простими і водночас глибокими, я б сказала навіть дуже мудрими міркуваннями хлопчика, які змушують багато переосмислити, оглянутись довкола, полюбити себе, своїх близьких, попри всі їхні недоліки, адже сім’я ― це головне, вона мотивує)))