«Харків 1938» це друга книга Олександра Ірванця, жанр якої важко визначити, тому, що твір балансує на грані антиутопії, альтернативної історії та сатири. І сатира, як на мене, найбільше точно підкреслює зміст роману. Події книги відбуваються у альтернативному світі, в якому Українська народна республіка зберегла свою державну незалежність та самостійність. Главою держави став Євген Коновалець, який почав своє диктаторське правління. Микола Хвильовий став радником президента, а Симон Петлюра втік з країни та не полишає намірів повернутися назад, щоб очолити повстання, проте наймані вбивці постійно роблять спроби його вбити. Сама книга невелика за обсягом, і як на мене її вистачить на один-два вечори осіннього читання. Головною думкою твору як на мене є ідея не ідеалізувати Україну у тій формі, в якій би вона постала, якби вистояла УНР, однозначно що, це була б не та держава, в якій ми живемо. І невідомо чи була б вона кращою та сповідувала б ті цінності, які важливі нам сьогодні. Книга гарно оформлена, у твердій обкладинці з кольоровими ілюстраціями та картами.

Після Рівне (Ровно) - чергова антиутопія (принаймні так жанр визначено на форзаці книжки). Насправді це просто океан, море всього намішано автором. І майстерно сплетено і виписано на, порівняно невеликому обсязі (щось 220 сторінок). Як виявилося Ірванець може в такий щільний обсяг вмістити таку кількість сенсів. І зробити це настільки невимушено і спокійно. Що читається, як колись модно було казати - на одному диханні. По тексту тут вгадується і "подражаніє" Кожелянку і карнавальна тема явно відсилає до молодого Андруховича (з його незабутніми рекреаціями), і, ризикну сказати, що детективна тема чимось згадується Кокотюха (так, тут і детективний сюжет з пошуком і пійманням небезпечного диверсанта). І при тому - автором явно є Ірванець. Як виявилося, Українська армія таки успіла на битву під Крутами, і московити були ганебно розбиті. Це започаткувало серію перемог, завдяки яким постала істинна УРСР (Українська робітничо селянська республіка) на чолі з Коновальцем. Яка будує національний комунізм (єдину гідну форму устрою для такої європейської потуги). А поки що, в столиці УРСР (Харкові) має відбутися літературний карнавал. Та хтось дуже могутній прагне зробити страшні теракти, і завадити гордому поступу Української державності і її дружбі з Великонімеччиною. От і полковнику Служби безпеки Юрієві Коцюбі (так - синові відомого літератора) цей хтось не дає спокою... Але хто він - той хтось?

Книга о которой я слышал давно и давно хотел прочитать. Художественное "переписывание-перечитывание" истории - это хороший способ борьбы с коллективной травмой. Поэтому любопытство мое было потешено сполна. Ирвенець пишет очень складно и хорошо, другого я и не ждал, но вот по части сюжета... "Харьков 1938" - это утопия, конечно же это - не антиутопия, их почему-то путают. Из реконструкции и создания картин альтернативного исторического прошлого, вообще сложно создать анти-утопию, потому что таковую уже написала сама история. Вся история украинской государственности и идентичности 20-го - это одна сплошная многосерийная антиутопия-эпос-трагедия. Ирванець фантазирует на самую больную тему, решает закрыть герштальт на тему идеологической розни, я бы сказал болезненного нариссического соперничества политически разных моделей национальной утопии - т.е. независимого украинского государства. Т.е. что было бы, если бы украинские социалисты всех мастей, анархисты и правые националисты объединились и отбили атаку большевиков. В картине Ирванця - был бы рай. Рай был бы такой замечательный, стоило бы выстоять украинскому государству, что в Германии, украинские дипломаты не дали бы Гитлеру возглавить национал-социалистическую партию, тем самым запятнав это словосочетание на века. Эта крайняя степень утопичности меня немного напрягла. Герои живые и диалоги интересные.