Цікава книжечка поезії. Представлені у ній вірші надзвичайно тендітні, спокійні, чуттєві, ніжні. Вони - про чарівний світ навколо нас, сім'ю і кохання, рідний край, сучасні особливості життя тощо. Мені особливо сподобалося два вірша: "Жінка, яка не стала колись піаністкою" (неймовірно теплий вірш про маму) і "Коли раптом тобі перестануть писати листи" (про відпускання і забуття). Хоча, чесно кажучи, половина віршів не дуже й читаються, як вірші - вони більш схожі на прозу (до речі, сама авторка про це говорить в одному зі своїх віршів). Віршовані твори в авторки вийшли дуже вдалими. До того ж, я не зовсім зрозуміла, чому в деяких віршах є слова сербською або іспанською мовами (переклад цих фраз є внизу сторінки, але в деяких місцях іншомовного тексту досить багато). Однак у книзі дуже вражає її оформлення - усе (літери, малюнки і навіть фотоілюстрації) виконано у приємному блакитному кольорі. І це приваблює і робить читання легким і захопливим, адже ілюстрацій багато (є навіть фотографії), і їх приємно роздивлятися.

До української поезії я завжди підходжу обережно, бо ніколи не знаєш, яку журбу там знайдеш. Кожен раз зважуєш, а чи дійсно тобі ця книга потрібна, а тут не встояла, побачила обкладинку, погортала сторінки, і одразу купила. По-перше, це надзвичайно красиво. Над оформленням цієї збірки працювали художники з творчої майстерні "Агафка". Делфтські кахлі, традиційна синьо-блакитна гама кольорів, суцільна нідерландщина. Власне, з'ясовуючи невідоме в назві, дізналась, що Гронінгенський університет - один з найбільших і найстаріших університетів у Нідерландах. Цікавості додає той факт, що в оформленні задіяні фотографії родичів та близьких людей авторки. По-друге, зміст відповідає оформленню, тож зовсім не шкодую про свій імпульсивний вчинок. Як виявилось, перший досвід читання поезії Ірини Старовойт я вже отримала у «Ми і вона: Антологія одинадцяти поеток» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2005). Антологія жіночої поезії лишила в мене суперечливі враження, дійсно сподобались одиниці. Серед них була і Ірина Старовойт.В "Гронінгенському рукописі" є той вірш, який мене вразив років 5 тому. Книга вийшла відверта, інтимна, часом саркастична, часом ніжна, влучна на слово і образ. Крім власних поезій, до неї ввійшли десять перекладів (розділ «Вірші, написані до мене»), приємно було зустріти серед них і вірш Дмітрія Бикова, який мені дуже подобається.