Примітивно все: від ідеї до мови написання. Ніби дівчинка в період статевого дозрівання і гормональних коливань робить перші спроби написати історію. Невдалі спроби

Не вистачало напруги й химерності. Як на мене, тут взагалі немає дарк-роману. СПОЙЛЕР: наприкінці взагалі було відчуття, що авторка сама забула про деякі моменти й вирішила просто закрити їх фразою «ми так і не дізнаємося чому». Чому пропадали люди, коли Душогуби вже зникли? Корвіна справді має надздібності чи просто божевільна? На цих питаннях, по суті, будувалася одна з ланок похмурої атмосфери книги. Як можна було просто про це забути? Від персонажа Вада я теж очікувала набагато більше похмурості, а не просто «я таємно всім цим володію» і «я онук вбивці».