Сюжет роману Гомункулус Олега Кришталя викликає класичні аналогії — ображене науковими успіхами коханки дисертантки і її іронією до свого чоловіка, самолюбство сучасного доктора Фауста підказує йому хитромудрий план, породжений власни ми науковими дослідженнями. Він симулює невиліковну хворобу й умовляє другахірурга за допомогою біоматеріалу, що абортується зі своєї коханки, різко підняти свій інтелектуальний потенціал. Тобто, фактично, стати генієм за рахунок життя майбутньої дитини. Начебто план вдається. Вчений робить найважливіше наукове відкриття, про яке так мріяв. На новому витку відбувається ніби реінкарнація ідеї Гете — Фауст міняє у диявола душу на повернену молодість. Утім тут ставка дрібніша — совість в обмін на геніальність. Хоч як сказати? Для нашого честолюбця поставити своє ім’я в ряд найбільших творців науки вище понад усе в цьому світі — вище за молодість, насолоди, вище за саме життя! Гомункулус — у перекладі з латини — чоловічок. Це своєрідний плід фізіологічних дослідів. Гомункулус з'являється на поверхні лобової частини оголеного мозку, якщо дослідник у певній послідовності штрикатиме різні частини тіла і точками відмічатиме місця, де отримано відгук. Тоді тут можна буде розглянути контур того самого чоловічка гомункулуса з величезною головою і крихітними ніжками. Цей чоловічок і дав назву книжці, в якій автор і вчений в одній особі проводить безжальні психологічні досліди над своїм героєм. А може, над самим собою? Навряд чи читачеві доводилося бродити такими дивними лабіринтами людської свідомості, в які його запрошує прогулятися Олег Кришталь. Якщо додати до цього, що моральні проблеми і любовні колізії розвиваються на тлі нейрофізіологічних роздумів і дослідів, а божественно моральні питання заводяться біохімічними механізмами мозку, читач має унікальну можливість подивитися на життя, на любов, на стосунки між статями з дещо несподіваної точки зору.