Чи знаєте ви, хто такі гілбілі? Хай там як, а це окрема "парафія" американців, що живуть в Аппалацьких горах і вирізняються своєю культурою (радше її відсутністю ). Думаю, ви не раз бачили поганенький американський фільм, де батьки заливалися алкоголем, обкурювалися і забивали на своїх дітей. Так і в цій книжці Джей Ді, виходець зі "світу воістину ірраціональної поведінки", оповідає про своє життя і як він звідти вирвався. Спершу я читала і уявляла, що його життя з мамою-наркоманкою, її безкінечними новими, папó і мамó й справді легко могли б стати сюжетом якогось фільму — автор пише дуже красномовно і промовисто (насправді він молодець, що отак просто вилив душу на папері і поділився болями дитинства) . Але з середини книжки мені почала подобатись не тільки манера письма (чи то я настільки співчувала?), а й зміст. Бо саме з середини стало видно, яка прірва зяє між світом дитини заможних американців чи навіть просто родини середнього класу з нормальною атмосферою та світом дитини, яка не знає, де і з ким житиме завтра. Після прочитання я наче зрозуміла, чому ця книга стала настільки популярною у США, за якою, як я тепер дізналась, й справді зняли фільм з однойменною назвою Hillbilly Elegy. Бо Джей Ді зміг. Бо вирвався. Бо йому на шляху трапилися добрі люди, які спершу підказали піти в морську піхоту, а потім підтримували в одному й іншому університетах. Бо він був безмірно вдячний мамó за хоч якесь відчуття безпеки. Бо він став іншим і позбувся інстинкту самозахисту й негайного прояву агресії.