У дитинстві я дуже любила читати казки Андерсена і надаремно, адже казковий світ, який відкривається перед читачем під час прочитання цих історій, сповнений не лише магії, а й чуттєвості, краси кохання, перемоги добра над злом тощо. Саме такі казки варто читати дітям для того, щоб навчити їх відрізняти добро від зла і правду від брехні та показати, що зовнішня краса далеко не так важлива, як краса внутрішня, тобто краса душі. У казці "Гидке каченя" йдеться про каченятко, якого зневажали всі оточуючі, бо він не був схожим на інших каченят: був занадто великий і від того вважався всім гидким. У маленького каченятка була мрія: він хотів поспілкуватися з лебедями, прекрасними білими птахами, яких він вважав найгарнішими птахами на світі, проте він розумів, що є занадто потворним для того, щоб такі прекрасні істоти сприйняли його позитивно, тому тримався осторонь. Зневага і презирливе ставлення оточуючих змусили каченя настільки ненавидіти себе, що одного разу він не витримав і кинувся в озеро, туди, де плавали прекрасні лебеді. Він вирішив, що буде краще, якщо вони, такі гарні і білосніжні, заб'ють його до смерті, ніж жити життям потворного птаха, з яким ніхто не хоче товаришувати. З сильним серцебиттям нещасний почав плисти до величавих птахів. Яким же сильним було здивування, коли лебеді почали плисти йому назустріч, з цікавістю оглядаючи незнайомця. Погляд гидкого каченя впав на водну гладь, і раптом він побачив своє зображення: з води на нього дивився молодий прекрасний лебідь. Деякі люди також змушені терпіти зневагу і презирливе ставлення оточуючих. Особливо це стосується дітей, яких часто можуть ображати у школі, глузуючи з їхніх недоліків. Однак ніхто не знає, ким може стати завтра той, з кого сьогодні всі сміються. Отож варто придивлятися до того, які риси характеру має людина, яка в неї душа та помисли, адже це набагато важливіше, ніж просто красиве обличчя.