Ґалапаґос
Паперова книга | Код товару 727919
Yakaboo 4.7/5
Автор
Курт Воннегут
Видавництво
Видавництво 21
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
1985
Перекладач
Вадим Хазін
Кількість сторінок
224
Ілюстрації
Немає ілюстрацій

Усе про книжку Ґалапаґос

Пропонуємо вашій увазі книгу Курта Воннегута «Ґалапаґос» українською мовою від видавництва «Книги — ХХІ»!

Про книгу:

У наслідок економічної кризи, війни та пандемії, останнім оплотом людства, його колискою, стає острів Санта-Росалія посеред Тихого океану. Але історія ця починається раніше на мільйон років, коли люди ще ходили на двох ногах, їхній мозок був більшим, а мислили вони зовсім іншими категоріями...

Але чи були вони щасливі так само, як мешканці Галапагоських островів? Або все ж всі біди людства були лише через надто великий мозок?..

«Ґалапаґос» присвячується Гіллісу-Р. Гоув (1903-1982), натуралісту-аматорові, що познайомив Курта Воннегута та його друга з американським Диким Заходом, надихнувши на написання цієї книги.

Чому варто купити книгу «Ґалапаґос» Курта Воннегута?

«Ґалапаґос» — роман, в якому поєднуються антиутопія та постапокаліпсис, написаний з неперевершеною іронією письменника. Книга підійде тим, кому до душі чорний гумор та жанр антиутопії.

Інші книги автора, які можуть вам сподобатися: «Колискова для кішки», «Бойня номер п'ять», «Синя борода», «Сніданок для чемпіонів».

Відгуки про книгу «Ґалапаґос»:

«Воннегут — постмодерністський Марк Твен... «Ґалапаґос» є неймовірною антропологічною пригодою».

The New York Times Book Review

«Найкращий роман, написаний Воннегутом!»

Джон Вашингтон Ірвінг

«Прекрасна, провокаційна і захоплива історія».

USA Today

Замовляйте товар на сайті інтернет-магазину Yakaboo або скористайтеся телефоном гарячої лінії 0-800-600-505.

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Курт Воннегут
Видавництво
Видавництво 21
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
1985
Перекладач
Вадим Хазін
Кількість сторінок
224
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Рецензії
  •  
    Химерна книга дивакуватого автора 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книги Курта Воннегута відомі своїм чудернацьким задумом, автентичною манерою викладу подій, авторським незвичайним стилем письма. “Галапагос” не став виключенням. Сюжет книги надзвичайно химерний. Здається, що ти спостерігаєш за грою злого генія, який, немов лялькар, смикає за ниточки маріонеток, маніпулюючи людськими життями, безжалісно та рішуче виводячи їх при нагоді з ігрового майданчика навіки без жодних вагань.

    Події відбуваються мільйон років тому, у “далекому” 1986-му, коли люди мали великий мозок, геополітична карта світу та й вся Галактика, виглядали зовсім інакше. Тоді мозок слугував для шлюбних афер: Джеймс Вейт, майстерно ошукавши і обібравши до нитки сімнадцять жінок по всьому світу або освоєнню нових галузей прикладної науки – розробці комп’ютерних технологій, які значно полегшують всі сфери життя, як це робив світило програмування Зенді Хірогучі. Мозок – найбільший людський скарб і найбільше прокляття водночас. Він – генератор прогресу і разом з тим - першопричина самознищення цивілізованого світу. У результаті нашесть пандемії, війни, економічних криз та екологічних катастроф, людство занепало, втратило здатність до розмноження та зовсім змінило людську подобу.

    Враження від книги неоднозначні. Своєрідна, незвичайна антиутопія, в якій поєднано елементи фантастики, постапокаліпсису з іронічністю, езотерикою та глибокими філософсько-прагматичним осмисленням Воннегутом проблеми перенаселення та кризи перерозподільчих ресурсів. Читається важко – так не легко зорієнтуватися у мегабайтах мозаїчності сюжетної інформації, розібратися у часових і людських рамках, законах еволюції, які, як на мене, абсолютно не піддаються теоріям дарвінізму, вловити задум автора, до того ж постійно спотикаєшся об зірочки, якими приречені герої, що нагнітає й так песимістичну атмосферу твору.

    “Галапагос” нагадує макраме із заплутаним постмодерним переплетінням похмурих ниток, де долі людей переплелись між собою долями волею випадку, заплутались, потонули в одному мереживі.
  •  
    Дуже гумористично!
    Роман Курта Воннегута «Галапагос» - один з найвідоміших творів автора, написаний у дуже смішному форматі, але розповідає про досить жахливі речі. Книга неймовірно прекрасна, у неї чудове оформлення зі своїми виділеннями, цікавими шрифтами та ілюстраціями. Прочитання роману приносить неймовірне задоволення хоч і описує жахливі речі можливого майбутнього людського виду. Такий досвід читання з жартами, іронією та чорним сарказмом теж свідчить про майстерність та відчуття гумору автора. Оповідь ведеться від відстороненого спостерігача – привида, який загинув під час будування новітнього ковчегу, який має врятувати все людство від загибелі. Причин всесвітньої катастрофи досить багато, але головною причиною був занадто розвинутий людський мозок. У романі зійшлися три головні теми: антивоєнна риторика, технічний прогрес та тема екологічної катастрофи. Саме на прикладі Галапагоських осровів показана вся трагедія та марнотратство людського характеру. У темі часто згадується еволюційне вчення Дарвіна та біблійські релігійні історії. В книзі висміяна ідея всесильності людини. Оформлення дуже якісне та красиве і це позитивно впливає на прочитання книги. Дуже рекомендую всім читачам!
Купити - Ґалапаґос
Ґалапаґос
250 грн
Є в наявності
 
Інформація про автора
Курт Воннегут
Курт Воннегут

Курт Воннегут - відомий есеїст і фантаст, майстер сатиричного жанру і автор сценаріїв для популярного серіалу «Байки зі склепу». За життя багато критиків і журналістів називали його головним письменником Нью-Йорка. Більшість книг письменника мають яскраво виражений гуманістичний характер. Так, в оповіданні Курта Воннегута "Бійня номер п'ять» він описує військових з позиції сатири...

Детальніше

Рецензії Ґалапаґос

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Химерна книга дивакуватого автора 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книги Курта Воннегута відомі своїм чудернацьким задумом, автентичною манерою викладу подій, авторським незвичайним стилем письма. “Галапагос” не став виключенням. Сюжет книги надзвичайно химерний. Здається, що ти спостерігаєш за грою злого генія, який, немов лялькар, смикає за ниточки маріонеток, маніпулюючи людськими життями, безжалісно та рішуче виводячи їх при нагоді з ігрового майданчика навіки без жодних вагань.

    Події відбуваються мільйон років тому, у “далекому” 1986-му, коли люди мали великий мозок, геополітична карта світу та й вся Галактика, виглядали зовсім інакше. Тоді мозок слугував для шлюбних афер: Джеймс Вейт, майстерно ошукавши і обібравши до нитки сімнадцять жінок по всьому світу або освоєнню нових галузей прикладної науки – розробці комп’ютерних технологій, які значно полегшують всі сфери життя, як це робив світило програмування Зенді Хірогучі. Мозок – найбільший людський скарб і найбільше прокляття водночас. Він – генератор прогресу і разом з тим - першопричина самознищення цивілізованого світу. У результаті нашесть пандемії, війни, економічних криз та екологічних катастроф, людство занепало, втратило здатність до розмноження та зовсім змінило людську подобу.

    Враження від книги неоднозначні. Своєрідна, незвичайна антиутопія, в якій поєднано елементи фантастики, постапокаліпсису з іронічністю, езотерикою та глибокими філософсько-прагматичним осмисленням Воннегутом проблеми перенаселення та кризи перерозподільчих ресурсів. Читається важко – так не легко зорієнтуватися у мегабайтах мозаїчності сюжетної інформації, розібратися у часових і людських рамках, законах еволюції, які, як на мене, абсолютно не піддаються теоріям дарвінізму, вловити задум автора, до того ж постійно спотикаєшся об зірочки, якими приречені герої, що нагнітає й так песимістичну атмосферу твору.

    “Галапагос” нагадує макраме із заплутаним постмодерним переплетінням похмурих ниток, де долі людей переплелись між собою долями волею випадку, заплутались, потонули в одному мереживі.
  •  
    Дуже гумористично!
    Роман Курта Воннегута «Галапагос» - один з найвідоміших творів автора, написаний у дуже смішному форматі, але розповідає про досить жахливі речі. Книга неймовірно прекрасна, у неї чудове оформлення зі своїми виділеннями, цікавими шрифтами та ілюстраціями. Прочитання роману приносить неймовірне задоволення хоч і описує жахливі речі можливого майбутнього людського виду. Такий досвід читання з жартами, іронією та чорним сарказмом теж свідчить про майстерність та відчуття гумору автора. Оповідь ведеться від відстороненого спостерігача – привида, який загинув під час будування новітнього ковчегу, який має врятувати все людство від загибелі. Причин всесвітньої катастрофи досить багато, але головною причиною був занадто розвинутий людський мозок. У романі зійшлися три головні теми: антивоєнна риторика, технічний прогрес та тема екологічної катастрофи. Саме на прикладі Галапагоських осровів показана вся трагедія та марнотратство людського характеру. У темі часто згадується еволюційне вчення Дарвіна та біблійські релігійні історії. В книзі висміяна ідея всесильності людини. Оформлення дуже якісне та красиве і це позитивно впливає на прочитання книги. Дуже рекомендую всім читачам!
  •  
    поема, написана пальцем у повітр
    Скажу одразу, до Ґалапаґосу читав майже всі книги автора і вважаю його твори взірцем світової літератури. Ім’я Воннеґута для мене, як фантаста, стоїть на одному рівні з Бредбері. Та хоча багато авторів починали з того, що копіювали стиль Бредбері, і їм це вдавалося, то з Воннеґутом цей фокус не вийде. Щоб писати як Воннеґут – потрібно бути ним, залізти йому в голову. Дуже багато там усього намішано, та і постать самого автора незримо присутня майже в кожній книзі.
    Я вже давно не сприймаю романи Воннеґута як окремі твори, всі його книги тим чи іншим чином пов’язані між собою спільними персонажами та сюжетними поворотами. Щось схоже робить Стівен Кінг, намагаючись поєднати всі свої книги в єдиний авторський всесвіт.

    Хоч я і був добре знайомим з авторським стилем Воннеґута, але чомусь книга «Ґалапагос» далася мені важко. Першу половину я читав майже все літо, за цей час прочитав більше десятка інших книжок. Думав що ця книга так і буде припадати пилом.

    Але нещодавно все ж таки змусив себе її дочитати, не розтягуючи цей процес надовго. І, о диво, книга немов ожила в моїй голові. Всі герої вистроїлися для вистави, сюжет став цікавим. Жарти доречними. Фінал взагалі неймовірний, хоча автор з перших ж рядків (як він це часто робить), розповів нам що буде в кінці і як помре кожен герой :)
    Книга дійсно чудова і варта уваги.

    Епізод де привид, після мільйона років спостерігань за людським видом, пише примарним пальцем своє книгу у повітрі… це настільки одночасно і лякає і надихає. Усвідомлюєш що колись таки настане момент, коли ніхто не згадає про Шекспіра, чи симфонію Бетховена, чи Джаконду. Все перетвориться на примарний пил: мови, культури, видатні історичні постаті.
    Але в той же час виникає бажання ще більше творити. І нехай всі наші звершення будуть не чим іншим як поема, написана пальцем у повітрі, але все одно продовжуйте її писати. Що б ніхто через багато років не сказав про вас ці слова:
    «Навряд чи б він написав бетховенську дев’яту симфонію» (цитата із книги).


    Олексій Декань

  •  
    Маестро химерного гумору
    Довгий час, з незрозумілих причин, всюди наштовхувалась на несхвальні відгуки творчості К. Воннегута. Якось мені подарували "Бійню номер 5", яку я так і не змогла дочитати, що власне і стало завершальним штрихом хресту, який я поставила Воннегуту як автору. Проте, саме ця книжка, видана проектом "Вавилонська бібіліотека" мене дуже зацікавила, власне через видавця, чия назва для мене своєрідний знак якості. І, о диво, я не пожаліла. Тепер стараюсь нести Воннегута в маси.

    Отже, про саму книгу. Найціннішим для мене тут став гумор автора, такий неповторний і небачений мною ніде раніше, що книгу я прочитала на одному диханні. Зауважу, що вона невелика за обсягом, тому це хороший варіант щоб розпочати своє знайомство з Воннегутом.
    Автор пропонує читачу нетривіальну історію не так завершення існування роду людського, як його перехід на новий рівень. Відповідальність розібратись у тому, що ж є краще для людства покладено на плечі читачів, що є ще однією перевагою книги. Попри очікувано трагічний настрій книжки (особливо трагічним він може виявитись для людей, які не здатні уявити своє життя без сучасних надбань цивілізації), завдяки фірмовому авторському гумору в підсумку отримуємо навіть дещо філософську історію, яка штовхає до роздумів про природу людської свідомості, її потрібність/непотрібність, шкоду чи користь. Про роль усіх сучасних технологій та винаходів (комп'ютерів, вакцини, інституту сім'ї тощо) у житті не конкретної людини, а людства загалом, цілого виду homo sapiens.
  •  
    Невероятная интерпретация конца света
    Знакомство с Воннегутом я решила начать с этой книги, потому что мне показалось, что она пойдет легче всего.
    Написано интересно, необычно, совсем не занудно, юмор автора не даст соскучиться, поэтому с лёгкостью можно прочитать за несколько вечеров.
    Действия происходят в 1986 году и, параллельно, через миллион лет. Перед нами разворачивается альтернативная история человечества. Последовательно раскрываются персонажи, описывается их история, на примерах автор рассуждает о целесообразности наличия людей на земле вообще, как вида.

    Это заставляет задуматься, сколько же вреда причинил человек и о влиянии наших действий на все вокруг.
    К тому же, как единственное мыслящие существо, человек совершает слишком много странных необдуманных поступков, продиктованных эмоциями: раздражением, местью, завистью.
    Как по мне, в книге показываются последствия нашей жизни сейчас, Земля берет свое. Там не будет классического хеппи энда, но все же некоторые могут представлять хороший конец себе именно так.

    У Воннегута интересная, запоминающееся манера письма и своеобразный юмор. Но, именно из за него, читается книга легко. Сюжет интересный, и, действительно, с нетерпением ждёшь, что же дальше, чего оказались достойны люди, но главный здесь все таки стиль автора. Кажется, он рассказывает свою историю и читает вместе с тобой, его присутствие ощутимо. Но решать, как же правильно, как будет лучше для человечества, эта ответственность даётся читателю. Он сам должен распутать, а потом соединить, все что автор сначала разбросал отрывками, потом хитроумно сплел из этого совсем новую историю, об эволюции, но не такой, как мы ее представляем, о человечестве со всеми его фатальными недостатками, технологиях и их необходимости в современном мире. Все очень неоднозначно, и здесь самое интересное, для каждого эта история будет своей, разной. Пускай происходящее кажется необратимым, человечество обречённым, но это не обязательно конец. Возможно, это лучшее, что случилось.
  •  
    Чи справді мозок - перевага людини?
    Роман Воннеґута проникливий і абсурдний водночас. Книга наче написана одночасно з початку і з кінця, а посередині питання - “Великий людський мозок - добро чи зло?”. Тут піднімається тема крихкості звичного нам ладу життя. Людство - як організм, в якому люди - клітини, різні фактори провокують мутації, і от що буде у випадку критичного їх збігу - такий варіант розповідає нам пан Воннеґут. Адже людина - це лише тварина, хоч і з аномально продуктивним мозком, та все ж яка успішність важливіша - соціальна чи біологічна? Автор описує майбутнє людства як випадковий збіг подій, від мутації внаслідок атомного бомбардування до глобальної екологічної кризи, показуючи ефемерність звичного нам устрою (цінності грошей, влади) та одночасно важливість єдиного - здатності передати свій генетичний матеріал майбутнім поколінням. Адже невже так важливо, чи створила людина щось важливе - музичний твір, диво архітектури або нову модель літака - світ настільки ефемерний та нестійкий, що це може надо швидко втратити сенс. Єдиний шлях залишити слід на Землі - у генах майбутніх поколінь
  •  
    Галапагос
    Перше моє знайомство з творчістю автора (це був твір ,,Колиска для кішки,,) виявилося невдалим. Але якось на трапила на його ,,Бойня номер п'ять,, , і все в мені перевернулося після прочитання. Тому і від даної книги очікувала чогось подібного, але даний роман знову став для мене розчаруванням, і це ще легко сказано.
    Сюжет якийсь дуже химерний. Маємо привида, який ось уже мільйон років спостерігає за тим, як усе людство внаслідок військових дій та екологічних катастроф вимерло. Лишилася лише жменька людей, що зуміли вижити на віддаленому острові і з тисячоліттями еволюціонували в щось типу морських котиків!!! І ось цих людей, а також їхні історії та причини, що спонукали останніх опинитися тут, автор змальовує з такими деталями, що місцями стає занудно. Все ніби написано з гумором, і абсурдність сюжету є теж своєрідною фішкою Воннегута, та й питання, що піднімаються в книзі є досить актуальними, як на сьогодення (це світові війни, екологічні лиха, і великий людський мозок, який спричиняє не лише до вдосконалення, але й до руйнування досягненого), але мене не зачепило.
  •  
    Ґалапаґос
    Ця книга стала першою у моєму знайомстві з Куртом Воннеґутом. Сказати що я був вражений - не сказати нічого: книга перевернула моє уявлення про наукову фантастику. Отже вона може бути не лише така, як у Лема, Азімова або Веллса, а і ось така... Сповнена чорного гумору, сатири, постмодерної еклектики - усього того, за що читачі люблять Воннеґута.

    Не можна нічого не сказати про дизайн книги: він просто чудовий! Неймовірна обкладинка одразу "продала" книгу для мене. Також кілька ілюстрацій є всередині книги. Також візуально виділені певні слова у тексті (почитаєте - дізнаєтеся які), що також є елементом нарративу. Усі ці елементи дизайну утворюють неймовірне поєднання. Можливо, це найліпший та найдоречніший книжковий дизайн, що я коли-небудь бачив.

    Загалом ця книга стане окрасою вашої книжкової полиці - на ній зупиниться як погляд книголюба-експерта, що оцінить витончений смак у літературі, так і звичайного обивателя, чий погляд зачепить екстравагантний та яскравий дизайн обкладинки книги.
  •  
    Чудернацька антиутопоія
    Це щось інше. Ґалапаґос стала для мене першою книгою від Курта Воннеґута і вона однозначно виділяється з поміж прочитаного мною до. Цікавий стиль написання, де автор перестрибує в подіях та в описі персонажів. Проста мова, що читається легко та має досить філософський підтекст та сарказм. Чудернацьке почуття чорного гумору, сатира мені дуже близьке. Особливо сподобалось, як він виділяє персонажів, котрі помруть до заходу сонця зірочкою* Абсурдність дій людства по відношенню до всього. Думки та дії, котрі руйнують все навколо. Автор розповість свою версію через мільйон та п'ять років, що нас чекатиме.
    Однозначно прочитаю ще щось з його творчості, але вже більш рекомендоване іншими читачами, до прикладу Бойня номер п'ять, але прийдеться шукати в букиністиці. Ґалапаґос для мене книга, котра стала цікавою, але без ефекту захоплення.
    Хочу відзначити якість книги, у котрої приємні щільні листи, чудова верстка та оформлення книги. Серія книг Курта Воннегута буде чудово виглядати разом на книжковій полиці. Вже хочу її поповнити!
  •  
    Ґалапаґос
    Если вы все еще не знакомы с Воннегутом и Видавництвом 21 - эта книга не то, с чего стоит начать, но начать нужно абсолютно обязательно.
    Немного об издании - твердая обложка с очень классным оформлением снаружи и внутри - это однозначные плюсы этой книги, бонусом здесь приятный, но немного растянутый шрифт и плотная, но неприятная шершавая газетная бумага. Однако же, за такие деньги и такое оформление грех жаловаться. Большим плюсом идет хороший перевод, что бывает не всегда с украиноязычными книгами, но конкретно это издательство никогда такими огрехами не страдает и переводы делает прекрасно - а это 90% успеха.
    Далее сама книга и Воннегут. Здесь все неоднозначно и прекрасно одновременно. Для начала стоит понимать, что Воннегута сложно назвать массовым писателем - его фирменное нелинейное построение сюжета с включением абсурдных вставок может выбить из колеи, если с нелинейностью и умелым абсурдом вы не знакомы. Более того, у самого Воннегута есть более доступная и понятная такому "среднему" читателю "Бойня номер 5" - знакомиться с Воннегутом стоит с нее. Если уж "Бойня" вам понравиться, вы скорее всего сразу станете адептом клуба любителей Воннегута и по достоинству оцените эту книгу.
    Здесь сплетается абсурд и реализм, юмор и драма, фантастика, антиутопия, триллер, комедия - и все это настолько выверено, уместно и хорошо написано, что чтением по-настоящему наслаждаешься.
    Однако, тут важно оговориться, что если вы не понимаете и не принимаете модернистскую, постмодернистскую, абсурдную и подобные виды литературы, - не стоит браться за эту книгу. Это не простая линейная история, с понятным сюжетом и героями - это скорее игра с установками и ценностями читателя, выход за рамки привычного, издевка над современным автору миром.
    И это прекрасно, хочу Вам сказать, для читателя искушенного - это чтение, которое приносит большое удовольствие.
  •  
    Годі морочити собі голову
    Через мільйон років на Галапагосі ніхто й не згадає про переваги “великого мозку”, бо людства як такого вже давно не буде. Та чи настільки ці переваги взагалі потрібні зараз або будь-коли, чи не створюють вони більше проблем, ніж їх вирішують? Дещо схоже питання — чи є наш розум вершиною розвитку — розглядає Пітера Воттс у своїй книжці “Blindsight”, й хоч вона теж написана в жанрі наукової фантастики, спільного між ними більше нічого немає. Тема загалом складна, цікава та, мабуть, завжди буде актуальною.

    В цьому романі Курт Воннеґут у властивій йому сатиричній манері розповідає про людей, що випадково мають стати прабатьками нового виду. Ми знайомимося з ними в останній їх день серед “цивілізованого” світу, але ще будемо пробиратись через сторінки і сторінки флешбеків про події, що привели їх до цієї історичної для нашої цивілізації дати, в який вони візьмуть курс на архіпелаг. Це радше книга про історію, а не про героїв, й ця історія мені не прям щоб зайшла.

    До стилю автора ще треба призвичаїтися, чого може й не вийти протягом всього роману, але я добряче посміявся, тому мені загалом сподобалося. Однак буквально все було таким дивним, що брови тільки й встигали міняти позицію: здивування, спантеличення, концентрація і так далі. Це непогана книга, і я ще повернусь до Воннеґута (у якого інші роботи оцінені вище, тому сподіваюсь на краще), але читати її важче, ніж може здатись на перший погляд. Лиш слово “дивна” стійко викарбувалось у свідомості, тому важко розписати про неї багато.
 
Характеристики Ґалапаґос
Автор
Курт Воннегут
Видавництво
Видавництво 21
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
1985
Перекладач
Вадим Хазін
Кількість сторінок
224
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
150х205 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
2000
ISBN
978-617-614-159-4
Вага
340 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література США і Канади
Література за періодами
Сучасна література
 

Про автора Ґалапаґос