Роман розповідає про Ійона Тихого, який приїжджає на науковий конгрес, присвячений майбутньому людства. Атмосфера абсурдна й сатирична - конференції, політичні суперечки і дивні події поступово перетворюються на хаотичну й майже сюрреалістичну історію. Сюжет розгортається навколо низки подій, які змушують героя сумніватися у тому, що є реальністю, а що - лише штучно створеною ілюзією. Поступово відкривається світ, де технології і хімічні засоби можуть повністю змінювати сприйняття людини. Напруга виникає з поєднання науково-фантастичних ідей, сатири і філософських роздумів про майбутнє цивілізації. Мені сподобалося, як історія поєднує гумор, критику суспільства і парадоксальні ідеї, створюючи яскраву й дуже оригінальну фантастичну розповідь.

Книга одночасно захоплює і дивує. Лем створює футуристичний світ із яскравими ідеями про технології, свідомість і контроль над реальністю. Стиль його письма складний, насичений філософією та сатирою, але саме це робить читання цікавим для тих, хто любить глибокі думки. Для тих, хто любить науку, футуризм і філософські роздуми, готовий до складного, але винагороджуючого читання.

Герой, сатирично-філософського футурологічного антиутопійного, роману - Ійон Тихий потрапляє у вигадану латиноамериканську країну, що називається Костарікана на конгрес футурологів.У тій країні відбуваються різноманітні перевороти, купа військової артилерії, шум вибухів, двіжухи під Вуликом. Паралельно із конгресом футурологів у готелі Гілтон відбувається конгрес Видавців Визволеної Літератури. Іронії чимало.. Через певні обставини герої потрапляють у підвал і дивним чином головний герой, Ійон Тихий потрапляє у майбутнє. І що у тому майбутті відбувається? Там безпроблемне суспільство, цивілізація, люди вельми щасливі, всі конфлікти редуковані. Тихий приємно вражений через те, що, мовляв, невже людство цього досягло, досягло гармонії. Проте його дивує, наприклад чому багато людей цілком щасливі, володіють всіма матеріальними багатствами але чомусь, голосно та тяжко дихають. І тільки згодом він, так би мовити, розрубує гордіїв вузол. Далебі, цей твір чимсь нагадує "Матрицю" Вачовскі. Так само, як Нео прокидається і бачить реальність, аналогічно виявляється, що весь цей щасливий світ будується на тому, що над цілим суспільством перманентно розпилюються певні галюциногени, котрі переконують людей, постійно нав’язують їм думку, що все є прекрасно. І люди живуть у цьому симулякрі цілковитої гармонії. Відповідно, дуже складно, стерти пил з очей або видути через ніс ту психотропну речовину. Цей роман справді цікавий тим, що він, можливо, є більш проникливим аніж Матриця. Роман показує, що головний герой(можливо, як і кожен із нас), щоб дійти до того, що є насправді, повинен клопітно здирати чимало ілюзорних покривів.