Фієста. І сонце сходить
Паперова книга | Код товару 747629
Yakaboo 4.3/5
Автор
Ернест Гемінґвей
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Художня проза
Мова
Українська
Рік видання
2017
Рік першого видання
1925
Перекладач
Віктор Морозов
Ілюстратор
Оксана Йориш

Усе про книжку Фієста. І сонце сходить

Пропонуємо вашій увазі книгу Ернеста Гемінґвея «Фієста. І сонце сходить» українською мовою від «Видавництва Старого Лева»!

Про книгу:

Як це — пройти через всі жахи війни та повернутися в світ, який їх не бачив? Головний герой роману «Фієста. І сонце сходить» — колишній американський журналіст Джейк Барнс знає це як ніхто інший. Блукаючи вулицями прекрасних міст, беручи участь в полюванні та змаганнях, кидаючись в авантюри, він намагається знову відчути себе живим.

Зухвалим розвагам та алкоголю не завжди вдається приглушити розчарування та заповнити порожнечу, але зрештою, все, що залишається, таким як він — «втраченому поколінню», це святкувати фієсту та чекати нового світанку...

Чому варто купити книгу «Фієста. І сонце сходить» Ернеста Гемінґвея?

«Фієста. І сонце сходить» — роман знаменитого американського письменника, заснований на його власній біографії. Він майстерно точно передає настрій «втраченого покоління» американців, які робили відчайдушні спроби знайти себе в післявоєнному світі.

Роман «Фієста. І сонце сходить» вважається класичним прикладом характерного авторського стилю Ернеста Гемінґвея, який короткими, але багатозначними реченнями звертається до читачів за допомогою асоціацій та символізму.

Це одна з перших перекладених українською мовою книг Ернеста Гемінґвея, яка публікується в Україні з часів Незалежності.

Відгуки про книгу «Фієста. І сонце сходить»:

«Один з кращих та найбільш змістовний твір свого покоління».

New York World

«Захоплива, прекрасна та чуйна розповідь, що хапає за живе... Це дійсно вражаюча історія, розказана простою та жорсткою мовою... Приголомшливо».

The New York Times

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Ернест Гемінґвей
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Художня проза
Мова
Українська
Рік видання
2017
Рік першого видання
1925
Перекладач
Віктор Морозов
Ілюстратор
Оксана Йориш
Рецензії
  •  
    Ложка дьогтю в бочці творчості Гема 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    На відміну від більшості читачів і рецензентів тут, я прочитав "Фієсту" останньою з усієї серії книжок Гема від Видавництва Старого Лева, що є на даний момент, і, чесно кажучи, я розчарований. Я не побачив у цьому романі тієї монументальності, що була в "По кому подзвін", трагедії, що була в "Прощавай, зброє", боротьби зі "Старий і море", таланту початківця в оповіданнях "Чоловіки без жінок". Я взагалі не розумію чому велика кількість людей називають саме "І сходить сонце" своїм найулюбленішим твором Ернеста. Але про все по черзі.
    Перше, що впадає в око, це оформлення, завдяки ВСЛ воно неймовірне. Палітурка дуже приємна на дотик, кольори дібрані вдало, ілюстрація гарна й змушує зупинити на ній погляд і уважно роздивитися, насолоджуючись. Всередині все теж на найвищому рівні: шрифт, кегль і папір зручні для читання.
    Почавши читати, одразу звертаємо увагу на текст. Текст тут звісно ж перекладений. З англійської. Віктором Морозовим. І я не розумію чому всі хвалять переклад, кажучи, що він неймовірний. Як на мене, то будь-який переклад апріорі має бути неймовірним. Але якщо у нас поганий переклад вважається за норму, то я розумію. Переклад тут нормальний. Такий, як і має бути.
    Останнє, що порадувало, - передмова Сергія Жадана. Ох, Сергію, читаючи Вашу передмову я передчував захопливу подорож Францією та Іспанією, філософські роздуми Гема на таку болючу нам тему війни, тяжкі долі головних героїв. Прочитавши її, я був у такому піднесеному настрої, що за раз прочитав ледь не половину книги. І... там цього не було. Почавши, я одразу відчув недобре - перша частина здалася мені слабкою. Сподівався, що ще трішки і скоро старого-доброго Гема прорве, будуть потрясіння, "страшні слова, коли вони мовчать", "втрачене покоління" постане таким, яким його мені показав великий Еріх Марія Ремарк. Друга частина виявилася ледь кращою через більшу кількість описів - мальовничих і реалістичних та форму подорожі. Все. Третя частина розчарувала мене найбільше, напевно, через те, що я не люблю фієсту та кориду, мені не зрозумілі такі свята й традиції. Насамкінець я очікував, що хоча б у фіналі станеться або буде написано щось таке, що матиме потужний ідейний струмінь, як, наприклад, у повісті Аркадія та Бориса Стругацьких "Пікнік на узбіччі". На жаль, Гемінґвей закінчує роман трохи гірше, ніж ніяк.
    Мене відверто бісило те, що діалоги персонажів порожні, безглузді й абсурдні. Часто повторюється одне і те ж, ніякого навантаження слова не несуть. Мені абсолютно незрозуміло, що тримає всіх чотирьох головних героїв разом. Дружба? Ні. Кохання? Ні. У всіх них діаметрально різні характери.
    Джейк Барнс, хто і є оповідачем, видався мені ніби відсутнім, пасивним трохи більше, ніж повністю. Здається, що він виступає як незримий слухач, час від часу вставляючи беззмістовні фрази, наприклад: Хтось: Гарні бики? Джейк: Нормальні бики. Хтось: Він не мав так з ним поводитись. Джейк: Так, він не мав так з ним поводитись. І таке скрізь та всюди.
    Леді Брет Ешлі - фатальна жінка, або, як на мене, розпусниця, жінка для всіх і кожного в романі. Впродовж всього роману використовує Джейка, а той радо погоджується їй прислужувати, визволяти її з її ж любовних халеп, а потім через це мучиться довгими ночами і свій біль, свій жаль здавлює на дні. Вона ж наречена Майка, але не відмовляє Кону, липне до Джейка, пристрасно хоче Ромеро. Що за дурня між всіма ними відбувалася і навіщо, мені не зрозуміло.
    Роберт Кон - нестерпний, тупий, схиблений на Брет бик. Не маю жодного пояснення щодо того, чому всі інші персонажі з ним водяться при тому, що приховано налаштовані проти нього, абсолютно всі з самого початку роману почали відчувати до нього неприязнь.
    Майк - наречений Брет, трохи психопат і не трохи алкоголік. Здається, він єдиний, хто відкрито обурюється поведінкою Кона, намагається його спровадити, але постійно натикається на осуд іншими, що мені видається алогічним.
    Білл - персонаж, який видається найадекватнішим у цьому абсурдному колесі Сансари(фієсти).
    Як підсумок, єдине, що порадувало, це оформлення видання, нормальний переклад і відмінна робота коректора та редактора(загубилася тільки одна кома, двічі два дефіси не злилися в тире), тому тільки два бали. Я не відчув емпатії до жодного з героїв, вони залишилися для мене нерозкритими та тільки дратували(але не так, як головний герой роману Джорджа Орвелла "Нехай квітне аспідистра", той бісив по-доброму), сюжет посередній(а про кориду набагато краще Гем написав у оповіданні "Непереможений"), розмови беззмістовні й абсурдні. Вибач, Ернесте, але цього разу я тобі не вірю.
    Роман про "втрачене покоління" ПОТРАЧЕНО.
  •  
    Гемінґвей, який завжди з тобою! 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це перша моя книга Гемінґвея прочитана українською мовою. Прочитавши повідомлення в групі Видавництва Старого Лева, що вони планують видати книги Гемінґвея, я зрадів, адже вважаю, що старі переклади це добре, але кожне покоління мусить мати власні переклади культових книг. Першою в серії книг Гемінґвея вийшла "Фієста. І сонце сходить". Зразу скажу, що переклад Віктора Морозова просто неперевершений. Книга розпочинається з передмови Сергія Жадана, котрий, як завжди майстерно підтвердив вартість і актуальність даної книги в наш час, в час війни. Читаючи книгу відчувається певний стиль автора, його прагнення бути іншим. Головного героя Гемінґвей частково змальовує із себе. Книга ніби про війну, але більше про наслідки війни для людей, яких вона доторкнулася, поглинула, тим самим змінивши їхні долі назавжди. Автор говорить, що війна стосується кожного, когось на полі бою, а когось в тилу, але ніхто від неї не втече і ніхто не буде таким, як раніше. Завдяки книзі ви здійсните подорож Францією і Іспанією, побуваєте на знаменитій Фієсті і кориді. Сама книга виконана мегасуперово, верстка на високому рівні, а обкладинка взагалі бобма. Одним словом купуйте і читайте в задоволення. Нехай прийде з вами сила!
Купити - Фієста. І сонце сходить
Фієста. І сонце сходить
150 грн
Є в наявності
 
Інформація про автора
Ернест Гемінґвей
Ернест Гемінґвей

Не прагнучи до великих висот, Ернест Гемінґвей між тим зумів домогтися небаченої популярності, стати лауреатом Нобелівської премії і закарбувати своє ім’я у списку найкращих літераторів XX століття. Твори Ернеста Гемінґвея — сильні мотиватори до життя, наповненого сенсом, до гостроти почуттів і емоцій. Незважаючи на складнощі й негаразди, письменник звертається до читача з проханням ви...

Детальніше

Рецензії Фієста. І сонце сходить

4.3/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Ложка дьогтю в бочці творчості Гема 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    На відміну від більшості читачів і рецензентів тут, я прочитав "Фієсту" останньою з усієї серії книжок Гема від Видавництва Старого Лева, що є на даний момент, і, чесно кажучи, я розчарований. Я не побачив у цьому романі тієї монументальності, що була в "По кому подзвін", трагедії, що була в "Прощавай, зброє", боротьби зі "Старий і море", таланту початківця в оповіданнях "Чоловіки без жінок". Я взагалі не розумію чому велика кількість людей називають саме "І сходить сонце" своїм найулюбленішим твором Ернеста. Але про все по черзі.
    Перше, що впадає в око, це оформлення, завдяки ВСЛ воно неймовірне. Палітурка дуже приємна на дотик, кольори дібрані вдало, ілюстрація гарна й змушує зупинити на ній погляд і уважно роздивитися, насолоджуючись. Всередині все теж на найвищому рівні: шрифт, кегль і папір зручні для читання.
    Почавши читати, одразу звертаємо увагу на текст. Текст тут звісно ж перекладений. З англійської. Віктором Морозовим. І я не розумію чому всі хвалять переклад, кажучи, що він неймовірний. Як на мене, то будь-який переклад апріорі має бути неймовірним. Але якщо у нас поганий переклад вважається за норму, то я розумію. Переклад тут нормальний. Такий, як і має бути.
    Останнє, що порадувало, - передмова Сергія Жадана. Ох, Сергію, читаючи Вашу передмову я передчував захопливу подорож Францією та Іспанією, філософські роздуми Гема на таку болючу нам тему війни, тяжкі долі головних героїв. Прочитавши її, я був у такому піднесеному настрої, що за раз прочитав ледь не половину книги. І... там цього не було. Почавши, я одразу відчув недобре - перша частина здалася мені слабкою. Сподівався, що ще трішки і скоро старого-доброго Гема прорве, будуть потрясіння, "страшні слова, коли вони мовчать", "втрачене покоління" постане таким, яким його мені показав великий Еріх Марія Ремарк. Друга частина виявилася ледь кращою через більшу кількість описів - мальовничих і реалістичних та форму подорожі. Все. Третя частина розчарувала мене найбільше, напевно, через те, що я не люблю фієсту та кориду, мені не зрозумілі такі свята й традиції. Насамкінець я очікував, що хоча б у фіналі станеться або буде написано щось таке, що матиме потужний ідейний струмінь, як, наприклад, у повісті Аркадія та Бориса Стругацьких "Пікнік на узбіччі". На жаль, Гемінґвей закінчує роман трохи гірше, ніж ніяк.
    Мене відверто бісило те, що діалоги персонажів порожні, безглузді й абсурдні. Часто повторюється одне і те ж, ніякого навантаження слова не несуть. Мені абсолютно незрозуміло, що тримає всіх чотирьох головних героїв разом. Дружба? Ні. Кохання? Ні. У всіх них діаметрально різні характери.
    Джейк Барнс, хто і є оповідачем, видався мені ніби відсутнім, пасивним трохи більше, ніж повністю. Здається, що він виступає як незримий слухач, час від часу вставляючи беззмістовні фрази, наприклад: Хтось: Гарні бики? Джейк: Нормальні бики. Хтось: Він не мав так з ним поводитись. Джейк: Так, він не мав так з ним поводитись. І таке скрізь та всюди.
    Леді Брет Ешлі - фатальна жінка, або, як на мене, розпусниця, жінка для всіх і кожного в романі. Впродовж всього роману використовує Джейка, а той радо погоджується їй прислужувати, визволяти її з її ж любовних халеп, а потім через це мучиться довгими ночами і свій біль, свій жаль здавлює на дні. Вона ж наречена Майка, але не відмовляє Кону, липне до Джейка, пристрасно хоче Ромеро. Що за дурня між всіма ними відбувалася і навіщо, мені не зрозуміло.
    Роберт Кон - нестерпний, тупий, схиблений на Брет бик. Не маю жодного пояснення щодо того, чому всі інші персонажі з ним водяться при тому, що приховано налаштовані проти нього, абсолютно всі з самого початку роману почали відчувати до нього неприязнь.
    Майк - наречений Брет, трохи психопат і не трохи алкоголік. Здається, він єдиний, хто відкрито обурюється поведінкою Кона, намагається його спровадити, але постійно натикається на осуд іншими, що мені видається алогічним.
    Білл - персонаж, який видається найадекватнішим у цьому абсурдному колесі Сансари(фієсти).
    Як підсумок, єдине, що порадувало, це оформлення видання, нормальний переклад і відмінна робота коректора та редактора(загубилася тільки одна кома, двічі два дефіси не злилися в тире), тому тільки два бали. Я не відчув емпатії до жодного з героїв, вони залишилися для мене нерозкритими та тільки дратували(але не так, як головний герой роману Джорджа Орвелла "Нехай квітне аспідистра", той бісив по-доброму), сюжет посередній(а про кориду набагато краще Гем написав у оповіданні "Непереможений"), розмови беззмістовні й абсурдні. Вибач, Ернесте, але цього разу я тобі не вірю.
    Роман про "втрачене покоління" ПОТРАЧЕНО.
  •  
    Гемінґвей, який завжди з тобою! 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Це перша моя книга Гемінґвея прочитана українською мовою. Прочитавши повідомлення в групі Видавництва Старого Лева, що вони планують видати книги Гемінґвея, я зрадів, адже вважаю, що старі переклади це добре, але кожне покоління мусить мати власні переклади культових книг. Першою в серії книг Гемінґвея вийшла "Фієста. І сонце сходить". Зразу скажу, що переклад Віктора Морозова просто неперевершений. Книга розпочинається з передмови Сергія Жадана, котрий, як завжди майстерно підтвердив вартість і актуальність даної книги в наш час, в час війни. Читаючи книгу відчувається певний стиль автора, його прагнення бути іншим. Головного героя Гемінґвей частково змальовує із себе. Книга ніби про війну, але більше про наслідки війни для людей, яких вона доторкнулася, поглинула, тим самим змінивши їхні долі назавжди. Автор говорить, що війна стосується кожного, когось на полі бою, а когось в тилу, але ніхто від неї не втече і ніхто не буде таким, як раніше. Завдяки книзі ви здійсните подорож Францією і Іспанією, побуваєте на знаменитій Фієсті і кориді. Сама книга виконана мегасуперово, верстка на високому рівні, а обкладинка взагалі бобма. Одним словом купуйте і читайте в задоволення. Нехай прийде з вами сила!
  •  
    "Ви всі-пропаще покоління". Ґ.Стайн 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    "Фієста". У цьому романі Ви не знайдете екшен, все відбувається неспішно. Це плинна розповідь. Богемний нічний Париж 20-х років, його вузькі вулиці, а потім море і сонце. Іспанія, бої биків. Вино, вино, вино... кохання, біль, гіркота і зневіра...
    "Фієста" - це старий добрий Гем. Ні, не біографія в деталях, а скоріше книга з фотографіями.
    Герої роману - так зване "втрачене покоління". Молоді люди, по яким цунамі пройшлася війна, які намагаються забутися в алкоголі.
    Леді Ешлі і Джейк потерпають від приреченого почуття "любові". Війна залишила на ньому свій "слід", тому фізично ці двоє не можуть бути разом. Вона пристрасна та емоційна натура, прекрасна і чарівна жінка. Біля її ніг купа чоловіків і один "друг", який витягає з усіх лямурних афер. І хто знає - хто знає... чи могли б вони бути разом, якби не цей "слід" війни?
    Серед цієї богеми і фієсти простежуються роздуми героя. Про світ, в якому хотілося знати як жити. Про закоханість в жінку і дружбу з нею. Про те, що в житті треба триматися до останнього, не падати духом.
    Стійкість, мужність, не відмовлятися від друзів, цінувати кожну мить життя. Ось чого вчить нас "втрачене покоління" Гемінґвея.
  •  
    Фієста 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    "Фієста. І сонце сходить" не є моїм першим знайомством з Гемінгвеєм, до неї читала "По кому подзвін" та "Старий і море" і була в захваті від прочитаного. Обрала "Фієсту..." випадково, бо була на неї непогана знижка у видавництві. Обкладинка просто захват, не хочеться випускати з рук книгу. Чудова передмова Сергія Жадана мене ще більше надихнула на прочитання. Але сам текст виявився зовсім не моїм. Жоден герой не викликав ні симпатії, ні цікавості, а от головну героїню Брет, навколо якої крутилися всі оточуючі, то взагалі хотілося "придушити". З самого початку і до кінця книги лише ходіння по різних барах, і нічого не відбувається. Ні, все таки одна подія відбулась - корида. Опис кориди, те як привозили та випускали биків, це теж сцени на любителя. Книга виявилась не тією, що я очікувала прочитати. Чомусь мені вона нагадувала щоденник лише без дат. Пішов туди то, замовив те то, випили такого то вина, взяли таксі проїхались по такій то вулиці. Було нудно це читати. Тепер переді мною стоїть дилема: чи варто ради красивої обкладинки залишати книгу в своїй бібліотеці, навіть якщо вона тобі не сподобалась? На черзі "Прощавай зброє" тримаю кулачки щоб не розчарувала))
  •  
    Ода пропащому поколінню
    Фієста - національне свято, яке проводиться в країнах Латинської Америки та Іспанії.
    Хто, беручи в руки книгу Гемінгвея, очікує свята, отримає натомість зовсім інше.
    Відразу хочеться відмітити заворожуюче оформлення книги та неймовірний переклад Віктора Морозова. Цю книгу хочеться постійно тримати в руках, а по закінченню читання відразу йти по другому колу) Не менше естетичне задоволення приносить передмова Сергія Жадана, який дуже точно підмітив те, що
    ..." Читати такі книги вперше, це як побачити море. Потім можеш повертатися на улюблене узбережжя сотні разів, проте подібного захвату й потрясіння вже не буде, просто тому, що бути не може."
    Роман написаний в 1926 році, про події, які дійсно відбувалися в житті автора. Гемінгвей одного разу відвідав бій биків зі своїми друзями, які згодом стали прототипами головних героїв.
    Книга не сюжетна, тут розповідається про людей, яких не лікували від посттравматичного синдрому, в ті часи вони загоювали свої душевні рани самі, за допомогою друзів, алкоголю та жінок. Вона про тих, хто ніяк не міг знайти свого місця під сонцем. Основа - це інтриги на фоні кориди, цинізм.
    Найяскравішими для мене стали Брет Ешлі та Джейк. Не шукайте на сторінках книги звичної історії кохання, воно тут межує з безумством. Герої, наче відображення один одного, дві половинки, які ніяк не можуть бути разом, через те, що війна залишила свій слід на тілі Джека та на душі у Брет.
    Книга напрочуд реалістична, змушує задуматись. Мене завжди дивувало те, як автор в такому "сухому", короткому тексті може передати стільки внутрішніх переживань та емоцій. І ще неймовірна атмосферність, яка дійсно поступово переносить то на риболовлю форелі, то у веселу компанію басків, то на жахливу і водночас прекрасну кориду. Але не слід забувати, що фієста - лише свято, а не модель життя....
  •  
    Змішані емоціїї
    Фієста виклика в мені дуже різні і суперечливі емоції. Спочатку я не розуміла, чого всі в такому захваті, бо на початку історії всі герої просто ходять по кафе та п'ють. Я навіть думала кинути читати. Але те що всі так хвалять її змусило мене заглянути у гугл і дослідити, що лягло в основу роману. А написаний він майже на реальних подіях (а я люблю історії з реальним підґрунтям).
    Головний герой Джейк (прототипом якого є сам автор) кохає Брет, але через війну вони не можуть бути разом фізично. Брет в процесі розлучення і збирається заміж за Майка, який повний банкрут і пияка. У Джейка є друг Роберт Кон, який закоханий у Берт, вона ж погралася з ним і більше він їй не цікавий. І от вся компанія їде до Іспанії на фієсту, та ще один друг з Америки Білл. Вже на кориді весь цей любовний квадрат розпадається, бо Брет знов закохується. Зрозуміти Брет я так і не змогла, сильно мабуть все складно для мене.
    Стиль Хемінгвея мені спочатку був не дуже приємний для читання і розуміння, але потім я почитала, що це в нього навмисне такий стиль, він пише лише факти, коротко і не судить героїв, не описує їх характер, а дає читачу самому вирішити подобається персонаж чи ні.
    Окремо хочу похвалити оформлення і передмову Сергія Жадана, завдяки якій ти хоч розумієш поведінку і вчинки героїв.
    Дивує те, як Хемінгвею вдається так яскраво передати колорит Іспанії, використавши мінімальну кількість описів. А коли звикаєш до його манери письма, то таке враження, що ти ходиш і п'єш разом з цією дивненькою компанією, ніби ти один з них.
    Хочу ще про один нюанс згадати. Головний герой в стані "п'яний як чіп" спокійно читає Тургенєва, це мабуть автор списав зі своєї власної риси.
    Отож, це було моє перше знайомство з Ернестом Хемінгвеєм. Думаю, що спробую ще. Загальне враження все таки більш позитивне, хоча головні герої мені не сподобалися.
  •  
    Про ,,Фієсту. І сонце сходить"
    ,,Фієста. І сонце сходить" - ще один з прочитаних мною (після ,,Старий і море") творів американського письменника Ернеста Гемінґвея, який цьогоріч вперше ,,заговорив" українською завдяки тому, що ,,Видавництво Старого Лева" викупило усі права на переклад його спадщини. І взялося ,,ВСЛ" до справи дуже професійно: надзвичайно вдалі дизайн та текстура обкладинок, чудові, атмосферні ілюстрації та високопрофесійний переклад. Зокрема ,,Фієсту..." опрацював відомий, передусім завдяки Поттеріані, Віктор Морозов. І, як стверджує перекладач, праця над текстом була доволі копіткою, хоч роман написано лаконічними реченнями, у притаманному Гемінґвею ,,телеграфному" стилі. Пан Морозов навіть порівняв авторські речення містера Хема з айсберґом, оскільки попри їхню позірну простоту, вони напрочуд глибокі, символічні; їх можна перечитувати та витлумачувати щоразу не лише як вперше, а й наскільки вистачить сміливості ,,зануритись" у них, щоб відчути оту приховану, підводну суть.

    ,,Фієста. І сонце сходить" - певною мірою культовий роман, ода ,,втраченому" в перипетіях Першої світової війни поколінню, де головні герої - американські експатріанти, які намагаються знову відчути себе ,,живими" у Європі. Богемний Монмарт у Парижі, Піренеї, врешті, іспанська Памплона. Друзі-чоловіки і фатальна жінка Брет. Усі травмовані війною, хто фізично, хто духовно. Усі шукають розради на дні келиха чи в амурних справах. Умиротворення на ловлі форелі. Справжніх емоцій на кориді під час фієсти. Власне, фієста, оте постійне прагнення свята - я вважаю, лейтмотив твору: бо що ще залишається скаліченим душам, як не потопати у розвагах та чекати нового дня? І так по колу...

    Надзвичайно атмфосферний, ,,живий", яскравий, емоційний та глибокий роман. І, на жаль, актуальний проблематикою і для України... Бо поки триває неоголошена війна, скільки ж то людей згодом назвуться нашим ,,втраченим" поколінням???
  •  
    Коротко про важливі речі
    "Фієста. І сонце сходить" - другий прочитаний мною роман Гемінґвея.
    Ернест Міллер Гемінґвей – американський письменник, журналіст, лауреат Пулітцерівської премії 1953 року та Нобелівської премії з літератури 1954 року, яскравий представник «втраченого покоління», боксер, невтомний мандрівник, харизматичний і непередбачуваний. Людина-епоха.
    В 1926 році було опубліковано роман «Фієста. І сонце сходить» , який був написаний Гемінґвеєм всього за декілька місяців. В основі роману - реальні події з життя Гема, відвідини кориди в Памплоні, які знайшли своє відображення на сторінках. Роман про біль цілого покоління. Роман про кохання та плинність життя, роман про витримку та терпіння.
    Герої Гемінґвея не розкриваються у діалогах, оскільки це зайве. Вони показують себе у діях, вчинках та їхньому сприйнятті сказаного. Це все робиться за допомогою розробленого самим Гемінґвеєм "принципом айсберга", де одна восьма знаходиться ззовні, інші ж сім восьмих - поза буквами. Читач може уявити собі перебіг подій та взаємовідносини між героями. А уважний читач прочитає між рядків та знайде більш глибокий зміст прочитаного.
    Гемінґвей говорить коротко про дуже важливі речі, уникає докладних описів та, скоріше, перераховує речі та події, ніж розкриває їх. У найпростішому епізоді роману можна знайти багатозначність.
    Стосовно дизайну - дуже професійно, відчувається відповідальність та любов, в першу чергу, до читача. Враження лише позитивні, дуже рекомендую роман до прочитання.
  •  
    Перше знайомство
    "Фієста. І сонце сходить" - перший прочитаний мною роман Гема у свідомому віці (колись ще в школі читала "Старий і море" і нічогісінько не зрозуміла, буду перечитувати). Знаючи про те, що автор - колишній журналіст, а ще й представник "втраченого" покоління і маючи не зовсім вдалий досвід із "Старим і море", я трохи побоювалася братися за цю книгу, але вона мене полонила вже буквально з першої сторінки і прочитала я її дуже швидко, майже за один день.

    Оформлення цього конкретного видання від "ВСЛ" в таких яскравих, сонячних кольорах, як на мене, ідеально відобразило для мене не те, щоб настрій, а скоріш атмосферу цього твору. Описи міст, у яких буває головний герой, заходи сонця, літня спека, - саме в такій кольоровій гаммі мені це все уявлялося.

    Головний герой - журналіст, - багато подорожує, п'є, розважається на вечірках, страждає від нерозділеного кохання. Він - "втрачене покоління", травмоване війною. Він і його друзі для того, щоб відчути себе по-справжньому живими, перебувають у постійному пошуку якихось гострих емоцій і відчуттів, які, на жаль, виявляються нетривкими, тому пошуки тривають постійно.

    Роман читається дуже легко, оповідь просто затягує і не відпускає, а унікальний стиль письменника з цими його короткими, ніби урізаними реченнями, робить книгу ще більш особливою. Моє знайомство із автором неодмінно продовжуватиметься.
  •  
    Фієста
    "Фієста. І сходить сонце." Ернест Хемінгуей.
    Дуже цікава книга в творчості Хемінгвея. Цікава тим, що вона абсолютно відрізняється від усіх інших романів цього автора. "Фієста" - це перший об"ємний роман Хемінгвея, до цього він писав лише оповідання. Можливо саме тому, ця історія відрізняється від решти, у ній ще немає того глибинного аналізу внутрішньої психології героїв, цей роман простіший, але не менш цікавий.
    Скажу відверто, це моя улюблена його історія. Саме з цієї книги я розпочала знайомство з творчістю старого Хема і вона мене підкупила. Боюся, що якби розпочала з, наприклад, "Острова в океані" чи "Прощавай, зброє!", то такого б ефекту не було, занадто вони уже "мудроваті", інколи навіть скучноваті.
    Це цікава історія про кохання і подорожі. Кохання сумне і болюче, подорожі веселі і яскраві. Як же автор описує Іспанію, ще в жодній книзі, я так не відчувала дух країни, під час читання було відчуття, що дивлюся фільм.
    У книзі є розповідь проте, як головний герой іде на риболовлю в гори, опис цього епізоду досі у мене перед очима, навіть мрія така з"явилася, сходити в Іспанії в гори на риболовлю.
    Рекомендую!
  •  
    Фієста
    Роман дуже глибокий і особистий. Не лише тим, що подібна історія сталася в реальному житті автора (суперництво за серце жінки на тлі кориди в Іспанії), не лише тим, що Перша Світова війна безжально пройшлася по мільйонах, залишивши втрачене покоління виживших (серед яких, до речі, й сам Гемінґвей); але й ще тим, що кожен читач розтлумаче “Фієсту” по-своєму. Важко однозначно сказати, що саме хотів автор вкласти в свій твір, який часом нагадує калейдоскоп буденності. А ще важче уявити, яку реакцію очікував від читача: чи то розбору кожного речення на мікрони, з обов'язковим пошуком зашифрованого глибинного смислу, чи то просто показати свято, свято життя. Сумне свято скаліченого життя.
    Це не рецензія, це спроба висловити те, у що перетворилися прочитані речення, думки і власні відчуття. Лише дочитавши до кінця, поєднавши самий початок з кінцем, я отримала відповідь: чим для мене є “Фієста” Гемінґвея.
    “Ви всі втрачене покоління, вся молодь, що побувала на війні. У вас ні до чого немає поваги. Всі ви зіп'єтесь» - це слова Гертруди Стайн, частину з яких Ернест використав епіграфом до свого твору. І якими відкриває дверцята в світ “Фієсти”, в свято, де немає обмежень, де нехтуються суспільні норми, обіцяючи його учасникам лише задоволення і радість. “Нам так могло б бути добре разом, чорт забирай!” - це слова героїні Брет Ешлі, якими Ернест закінчує свій роман. Свято теж закінчилося, от тільки радості воно не принесло. Навпаки, оголило рани минулого, полоснуло по них з новою силою, знову і знову відкидаючи героїв у минуле. А у минулому — лише війна, страшенна м'ясорубка, яка засмоктала молоді життя. Одних перемолола одразу, назавжди залишивши молодими; тих, кому пощастило вижити — незбагненно збоченим чином зістарило, відкинуло, наче, в самий кінець життя, поламавши тіло й душу, без можливості щось змінити, без другого шансу. Життя без мрій, без цілей, без почуттів. Усі ідеали, сподівання, очікування знищені, лише каліцтво зовнішнє і внутрішнє, біль, який не спинити навіть океаном алкоголю. Джейк Барнс і леді Ешлі — трагедія двох маленьких життів на тлі загального свята, де вже немає війни. Але парадокс в тому, що виборовши для усіх мир, ті, хто пережив і переміг війну (і переживає, перемагає зараз), стають її ж полоненими вже в мирний час. Шрами не зцілити, час не повернути назад, залишається тільки сьогодні, таким, яке воно є.
  •  
    Прочитано на одному подиху
    "Фієста. І сонце сходить" - чудовий дебют журналіста та письменника, представника так званого "втраченого покоління", Ернеста Гемігвея. Це не перша його книга, яку мені пощастило прочитати, але вона одна із найкращих.
    Наскільки мені відомо, вона частково базується на реальних подіях з життя самого письменника та деяких людей з його оточення. Як і сам автор, його головний герой - журналіст. Він завжди якийсь знуджений, завжди у пошуку чогось, що якось би його розворушило, розкрутило на якусь емоцію. Він "упадає" за панянкою, яка не відповідає йому взаємністю ( і взагалі, у його колі друзів і близьких складаються якісь доволі дивні і часом незрозумілі стосунки), а також багато подорожує.
    Книга читається доволі легко. При тому, що сюжет не можна назвати надто напруженим чи динамічним, спостерігати за таким життям героїв було доволі цікаво. Хоча вони і їхні вчинки не завжди резонували із моїми внутрішніми відчуттями, я продовжувала їм співпереживати та уболівати за них. Головний герой мені сподобався особливо, хоча, здається, він зовсім не намагався.
  •  
    Для терплячих
    1. Браво видавництву! Книга вийшла дуже якісною, приємна естетично та із хорошим перекладом. Із цієї точки зору читати було суцільним задоволенням.
    2. Я читала та аналізувала твір суто із студентської необхідності, як частину навчальної програми. Чесно кажучи, я б не дочитала твір, якби взялася за нього із цілком власної ініціативи. Як на мене, то такі роботи є однозначно вартісними, та не захоплять сучасного читача. Так, автор є майстром своєї справи і у творі розкрито низку "вічних" проблем і переживань, та стиль і манера автора і справді вимагає розуміння та терпіння. Принаймні, такою є моя точка зору. Сюжет не захоплює, події розгортаються повільно, без жодних несподіваних моментів чи неочікуваних подій. Зважаючи на той обсяг книг і фактів,до яких ми зараз маємо доступ, то я вважаю, що ця книга губиться між багатьох інших так само (а може й більш) вартісних. Можливо, такі твори стали всевизнаною класикою, бо було написані у тому суспільстві, котре сприймало їх так? Запитання для мене залишається відкритим.
  •  
    Фієста. І сонце сходить
    Я люблю Хемингуэя, как и прочих авторов этой эпохи, они умели невероятно описать человеческие чувства, переживания, эмоции. Но это произведение стало разочарованием для меня. Абсолютно пустое. Совершенно непонятно какой посыл. Начиная читать произведения Хемингуэя по итогу хочется что-то с них взять себе, что-то оставить, что-то запомнить, чему-то научится (и это все у него есть!!!) только не в Фиесте. Диалоги пустые, герои пустые.
    Но, давайте о хорошем. Все-таки никто не умеет так описывать женщину как Хэмингуей, вот абсолютно никто. Они у него все с красотки и все с загадками, ими все восхищаются и все их действия сопровождаются каким-то таким шармом, и не важно, что ты изменяешь своему жениху уже енное количество раз, что сбежала с молодым матадором - ты все это делаешь шикарно.
    Также, что нравится у Хемингуэя и ради чего все-таки можно прочитать Фиесту - это описание городов. Его книги просто можно брать как путеводитель по Парижу, по Испании и ехать по его следам и пытаться насладиться тем же вином и абсентом, что и герои)
    Он так вкусно описывает каждую улицу, что ты невольно переносишься в то место.
    А ещё тут очень детально описана коррида. Прям каждая деталь, смерть быков, и людей от быков. Но это описания, по крайне мере нам, уже современным людям, может показаться ненормальным и бесчеловечным. Когда читаешь, то понимаешь почему её отменили.
    В целом не рекомендую, если ничего не читали из Хемингуэя, то точно не стоит начинать с Фиесты.
 
Характеристики Фієста. І сонце сходить
Автор
Ернест Гемінґвей
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Художня проза
Мова
Українська
Рік видання
2017
Рік першого видання
1925
Перекладач
Віктор Морозов
Ілюстратор
Оксана Йориш
Кількість сторінок
288
Ілюстрації
Кольорові
Формат
145x200 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
ISBN
978-617-679-390-8
Вага
450 гр.
Тип
Паперова
 

Про автора Фієста. І сонце сходить