Роман розповідає про космічну експедицію, яка вирушає до далекої зоряної системи, щоб встановити контакт із чужою цивілізацією. Атмосфера напружена й філософська - далекі космічні подорожі, складні технології і відчуття повної невідомості створюють масштабний і тривожний настрій. Сюжет розгортається навколо спроб людей зрозуміти іншу форму розуму і знайти спосіб налагодити спілкування. Поступово стає очевидно, що відмінності між цивілізаціями можуть бути настільки великими, що взаєморозуміння майже неможливе. Напруга виникає з поєднання наукової фантастики, моральних дилем і роздумів про межі людського знання. Мені сподобалося, як історія поєднує ідею контакту з іншим розумом, глибоку філософію і атмосферу космічної невідомості, створюючи сильну й задумливу розповідь.

Я поставив три зірки бо тут немає, як по іншому оцінити. Сам сюжет 5/5, навіть 6/5. Тут багато ідей і роздумів, які не знайти ніде. Дуже оригінальних ідей. Сама історія цікава але, як починаються наукові пояснення (а так, як це фантастика), не завжди наукові, тобто наукові з виду майбутнього то тут починає голова кипіти! А таке тут часто 4з10 сторінок. "Стрибок фотонометрів підтвердив, що невидимий у порожньому просторі ніж сонячної фрези ковзнув з боку" Такого тут пів книги. Тому рекомендую цю книгу ярим любителям фантастики.

Я давно хотела прочитать одну из книг Станислава Лема. В своё время я была в полном восторге от фильма Тарковского "Солярис" и до сих пор эту историю смотрю немного щемящим чувством тоски, а крылатая фраза "человеку нужен человек" - стала одной из моих любимых. "Фиаско" - это последний роман автора, после которого он больше ничего на тему фантастики не писал и не издавал. Сам роман перекликается с серией о пилоте Пирксе. С первых страниц романа мы встречаемся с Ангусом Парвисом, пилотом времён 21 века, когда в главе «Бирнамский лес» он делает аварийную посадку на спутнике Сатурна Титан. Ему двадцать девять лет, он упрям и «его юношеская отвага жаждет опасностей». Полный решимости он отправляется на поиски своего наставника Пиркса, которым он искренне восхищается. Пиркс добровольно ушёл спасать, потерпевших катастрофу людей, и пропал сам, перестав выходить на связь. Небольшая экспедиция на гигантском вездеходе Диглаторе приводит Ангуса в ловушку без выхода и вынуждает воспользоваться устройством экстренного анабиоза, заморозив себя самого. Для медицины того времени это было равноценно смерти – выводить людей из анабиоза тогда ещё не научились. В следующей главе автор переносит нас в другой временной пласт - почти на сто лет вперёд. Читатель оказывается на борту звездолёта «Эвридика», стартующего с орбиты Титана (ставшей могилой двух пилотов) к звёздной системе Гарпии. И вот с этого момента начинается самое интересное... ;)