Творчість Миколи Лукаша, його перекладацька спадщина є невід"ємною складовою української культури. Його доробок - це понад 15 томів текстів, тисячі сторінок, сотні тисяч рядків, мільйони символів. Різноманітність їхня вражає. А також неймовірно багатюща українська мова, яка промовляє до нас з глибин народної стихії у поєднанні з лаконічною майстерністю перекладача. Перше видання українського "Фауста" побачило світ 1955 року і стало визначною подією у тогочасному літературному процесі. Однак і сьогодні цей переклад залишається геніально неповторним, соковитим і глибоким. " А що роки у серці визрівало, В довершене творіння вироста. Примарний блиск живе одну хвилину, Правдивому нема в віках загину". - каже Поет з "Прологу у театрі". Твір Гете в майстерному перекладі М. Лукаша - це злива афоризмів, глибоких і влучних образів і спостережень за життям, це складна і водночас доступна філософія на щодень для різного читача. Високоінтелектуальний читач знайде для себе чимало сентенцій для роздумів (наприклад : "Все бо, що діється Нашого часу, - Відгомін тільки сумний Дивних епох предковічних"), а той, хто лише відкриває для себе скарби літературної класики зможе з цікавістю відслідковувати сюжетні перипетії історії Фауста. Поема читається невимушено і водночас змушує зупинятися на рідковживаних тепер словах - крутій, софіст, шкарубка, плигай, пересвари тощо. Розуміємо, що у 50-ті рр. українське слово тими своїми авторитетами і дивовижною майстерністю своїх перекладачів боронило свою екзистенцію. Однак і сьогодні читаймо "Фауста", щоб краще пізнавати себе і українську мову!

Так сталося, що останнім часом трохи підсів на класику. Наново перечитую для себе шкільну програму. І на цей раз вибір впав на «Фауста» Гете. Класична річ, яка дуже сподобалася ще з програмного читання. Ну та але зараз , в більш зрілому віці, читаєш цілком по іншому. Саме тому класику і необхідно інколи перечитувати. Адже це і вирізняє хорошу літературу від прохідної – до хороших книжок постійно повертаєшся. Весь сюжет закручений навколо середньовічної легенди/історії про доктора Фауста, реальної особи, алхіміка і чарівника, який дивував людей своїми незвичними практиками. Легенда каже, що за свої уміння він продав душу дияволу. Варіація Гете найбільш глибока, через цю , в чомусь водевільну, «медіівельну» історію він дійсно глибоко відобразив багато конфліктів людського буття. І власне сам твір став одним з основних його життєвих спадків. За Гете, Бог і Мефістофель укладають парі, за яким слід перевірити Фауста – чи він дійсно раб і син Божий, чи також, тільки мерзенний черв, який зразу здасться на першу ж спокусу від нечистого. На кону – душа доктора. Ну а доктор домовляється конкретно з чортом, що сакральними словами будуть «Зупинись мить!». В той момент, коли доктор насититься життям і вирішить, що це і є найвищий сенс, це і стане для нього кінцем. Але не в радощів, а страждання, чи то повноти життя у всіх його проявах прагне Фауст. І на ці пошуки жирного життя і пускаються ці двоє – Фауст і Мефістофель (тільки Мефістофель більше прагне надати розпусти і брехні в ці пошуки). Відвідують вони п’яні товариства, де вино по корчмах ллється рікою. Ну та воно не до душі Фаусту. І відьма дає Фаусту молодильного зілля, щоб захотів він молодої дівчини. І в пристрасному коханні до неї вимагав зупинити мить. Цей зв’язок губить кохану Фаустову Маргариту. Але Бог спасає її. Друга частина більш епізодична. Тут ми також переносимося в античну Грецію, до міфологічних персонажів і створінь. Наприкінці життя Фауст будує греблю і хоче вже дотриматися своєї частини контракту. Але Бог забирає душу Фауста до Раю)))