Серед видатних учених, уродженців Тернопільщини, чільне місце належить Володимирові Гнатюку (1871—1926) — відомому фольклористу, етнографу, мовознавцю, літературознавцю, історику, журналісту, редактору, книговидавцю, перекладачу, члену-кореспонденту Петербурзької АН (1902), академіку АН України (1924), члену Чеського наукового товариства (1905), Празької та Віденської Академій наук. Про його справді титанічну наукову роботу свідчать близько 300 праць — монографій, статей, рецензій тощо. Серйозне зацікавлення українським фольклором виникло у В. Гнатюка під впливом М. Грушевського, О. Колесси, І. Франка.

А завдяки М. Драгоманову він звернув увагу на майже не досліджену етнографами територію — Закарпаття. Здійснивши туди упродовж 1895—1903 рр. шість фольклорно-етнографічних експедицій, В. Гнатюк зібрав матеріали, які лягли в основу фундаментальної праці — шеститомника «Етнографічні матеріали з Угорської Руси» (1898—1912), один із томів якого з легендами та новелами представлений у цьому виданні.

Ці матеріали й досі є унікальним джерелом для пізнання мови та фольклору Закарпаття.