"Автор роману - історик Ден Джонс, який написав блискучий і дуже "живий" нонфік "Тамплієри. Народження та загибель ордену", а тому за художній твір та його історичність можна не хвилюватися," - думала я, коли брала читати "Ессекських псів". На жаль, очікування не справдилися повною мірою. Історична складова на висоті (описи спорядження, битв, побуту армії, що наступає, та дій населення країни, на територію якої вдерлися, - це все як з підручника; читати цікаво, але видно, що автор не втримався від того, аби не вмістити ВЕСЬ свій науковий бекграунд у художні декорації). А от художня... Героям відверто бракує прописаності, хоча є непогані сюжетні гачки для наступних двох частин, тому якщо вас це не лякає і хочете почитати роман, де історія не є зручною для розповіді бутафорією, - спокійно беріть нову трилогію Джонса. Для мене ж ця мандрівка поки на паузі.

Липень 1346 року. Англійська армія Едварда III висаджується в Нормандії, щоб почати кампанію Столітньої війни. У центрі оповіді - загін найманців "Ессекські Пси": десять бувалих вояків на чолі з капітаном Лавдеєм Фітцталботом. Це не лицарі в блискучих обладунках, а звичайні чоловіки - лучники, бійці, мародери, з травмами, боргами й чорним гумором. Джонс показує війну без романтики: бруд, голод, хвороби, грабежі, хаос битв і безглузді накази від лордів. Загін іде від Нормандії до Кресі - через спалені села, облоги міст і сутички з французами. Братерство тримається на лайці, пиятиці й взаємній підтримці, але війна перевіряє всіх на міцність. Дуже класно, що Джонс, відомий історик, робить війну реалістичною - з деталями озброєння, тактики й повсякденності XIV століття, але без сухих лекцій. Персонажі живі: цинічні, грубі, але людські - ти переживаєш за них, смієшся з їхніх жартів і відчуваєш жах битв. Книга динамічна, з короткими главами й сильними сценами бою. Перша частина трилогії, і після фіналу відразу хочеться наступну. Рекомендую - це не героїчний епос, а брудна, чесна історія про тих, хто воює насправді.