Разом з чоловіком ми відвідали Єгипет 2019 р. Ще в готелі українка-гід, що багато років живе у Єгипті, розповідала нам деякі особливості з життя цієї країни. Мені було цікаво довідатися ще більше від людини, яка знається на цьому сама, а не через розповіді інших. Звісно, коли я побачила цю книгу в продажі мені просто кортіло її прочитати. Поляк, який багато років прожив в Александрії разом з дружиною та маленьким сином розкриває нам нові грані життя не туристичного Єгипту. Книгу дуже майстерно перекладено з польської мови на нашу солов’їну. Вона складається зі вступу, 20 глав та висновку. Присутні цікаві виноски на кожній сторінці, що робить читання більш зручним і не потребує зайве відволікатися на гугл. Написана «живою» мовою, не нудно і так цікаво, що моментами неможливо відірватися. Прочитане одночасно зацікавлює, дивує, ба, навіть, шокує! Автор пише книгу на основі побаченого, почутого від різних верств єгипетського суспільства. Коли приїздиш до Єгипту і харчуєшся по програмі «все включено», то серед всього розмаїття тебе цікавить, які блюда в країні є традиційними?! Нам подавали суп дуже схожий на мулюхійю, розповідь про яку можна знайти в книзі. Фалафеллю нас не годували, хоча це дуже популярна їжа серед місцевих. Проте, відварний нут таки подавали. З книги Ви дізнаєтеся ще про такі популярні наїдки як: фуль або шакшука, кушарі, махлабійя, басім, зібіба і, звісно, талія. Автор цікаво вписує свої гастрономічні оповіді в контекст розповіді про побут єгиптян. Важливими є розповіді про звичаї та традиції єгиптян, що місцями дійсно шокують. Наприклад, «салафітський лікар, навіть після навчання на Заході, оглядає жінок лише через одяг і лише в присутності родичів пацієнток. Хоча це не заважає їм читати найсвіжішу медичну періодику та їздити на курси в США», «Одна з традицій приписує дбати про всіх тварин – за винятком чорних собак, які буцімто є втіленням диявола», «Порядна дівчина – обрізана». Незважаючи на консервативність поглядів в Єгипті поширений урфі – так званий тимчасовий шлюб для занять легальним сексом. Ось лише деякі цікаві факти. Зі сторінок книги Ви дізнаєтеся не лише про ставлення мусульман до представників релігійних меншин в їх країні, таких як копти та бахаїти, а й також про особливості цих релігій. Іслам як одна з найбільший релігій світу також має безліч течій та шкіл. Кальвас велику увагу приділяє впливу салафітів на життя населення: походження терміну, витоки, основи їхньої філософії та вплив на політику країни. «Насправді ніхто не знає напевно, де закінчується салафізм і починається тероризм. Межа розмита» - до такого висновку автор приходить врешті-решт. Багато опису побуду єгиптян, особливостей їхнього мислення та поглядів на життя, які реально шокують. Як от: прийнято переходити дорогу в недозволеному місці з малими дітьми і якщо на те буде воля Аллаха то виживеш. Кальвас не раз бачив як в такий спосіб на трасі гинули люди. Як історика але який не спеціалізується на даній тематиці, зацікавили наступні факти: «На жодній шкільній карті, як, зрештою, на жодній єгипетській карті, немає Ізраїлю. Є тільки Палестина й Мадінат аль-Кудс, тобто Єрусалим…», найпопулярнішою в арабських країнах книгою є … «Mein Kampf». Не оминає автор і болючу тему хітану – жіночого обрізання, яка є частиною вимоги пророчої сури від перших поколінь: «згідно з урядовою статистикою, обрізання зазнали 70-75% єгиптянок. Не лише мусульманок, копти теж його практикують. Активісти стверджують що обрізаними є понад 90% єгиптянок». Врешті решт побоюючись за своє життя після написання серії відвертих книжок, Кальвас змушений був тікати з родиною на Мальту. Воно й не дивно. Чого варта лише одна його цитата про іслам: « Часом мені здається, що арабські мусульмани – найбільші у світі поганці. Вони вшановують свою релігію, мов страхітливого велетенського ідола. Тутешня релігія схожа не на віру – хоча, можливо, я не знаю, що таке віра, – а не якийсь архаїчний, прадавній культ, де мільйони людей безперестанку жертвують себе й світ божеству-каральнику, якому по віках неустанного вшанування та постійного, уже генетично закодованого страху вони надали форми ідола під назвою “іслам”».

Від мусульман нерідко можна почути про ексмусульман: вони, насамперед, ніколи й не були (справжніми) мусульманами. «Ти ніколи не був (справжнім) християнином» або «ти ніколи не мав особистих взаємин з Богом» — часто до ексхристиян кажуть християни, переконані, що їхній досвід пізнання Бога унікальний. Вони впевнені, що знають Істину, знають Бога на якомусь глибинному рівні. В основі такої впевненості переважно лежить не суто особистий досвід, але щось більше від самої людини: священні книги, традиції, громада, ритуали. У цьому контексті вірний почувається так, що має міцну основу для своєї віри і світогляду. Сподіватися на раціональну оцінку цих позицій тут важко. У своїй книжці «Єгипет: харам, халяль» Пйотр Ібрагім Кальвас зображає життя в Єгипті без прикрас, показуючи всю його суперечливість та ірраціональність. Читається дуже легко, захоплює. Можна відчути симпатію автора до арабського мусульманського світу. Йому цікаво його досліджувати, бо сам він європеєць, який, щоправда, у зрілому віці прийняв іслам. Читаючи книжку, важко збагнути, як Пйотр не втратив віру, хоч і бачив на власні очі життя суспільства, побудованого на ісламі. Можливо, частково це можна пояснити тим, що його погляди близькі до суфізму — містичної течії в мусульманстві, тоді як єгиптяни здебільшого ортодоксальні суніти. Цікаво було б прочитати його першу книжку (ще не перекладену на українську) про молодість і навернення до ісламу — «Салам» (пол. Salam, 2003). В одному інтерв’ю він каже: «Це була духовна потреба, я багато років шукав в релігії сенс життя, і знайшов його в ісламі. Спершу це був іслам у традиційній версії. З роками я виховав у собі власну ісламську духовність, яка опиралась на суфізмі». Цікаво в книжці показана проблема жіночого обрізання — калічення зовнішніх жіночих геніталій. Виявляється, цієї практики дотримуються не тільки мусульмани, але й православні копти. «Через це в Єгипті пройшли майже всі єгиптянки. І мусульманки, і християнки. Галя Юсуф, депутатка парламенту й феміністична активістка, стверджує, що це проблема не релігійної природи, а культурної, передовсім звичаєвої: «Дівчат обрізають, щоб у майбутньому вони не думали про секс. Ця гидота тягнеться ще з доісламських часів». Однак проблема міцно вкорінена в єгипетській релігійності. Попри те, що немає безпосередніх згадок в ісламській чи коптській догматиці, багато імамів і священників підтримують обрізання» (з глави «Пекло жінок»). Хоч я вже мав певне уявлення про мусульманський світ, бо слухав історії людей, що росли в цьому середовищі й діляться своїм досвідом, ця книжка розширила і збагатила моє розуміння цього питання. Однозначно раджу читати всім.

Книга однозначно варта уваги людини, яка хоче розширити свій кругозір. На думку автора, більшість єгиптян сприймають будь-який відхід від сталості, як відхід від богом даного закону, а кожна інновація — помилка. Книга описує, як сотнями років в Єгипті зневажають ліберальне й незалежне мислення, надаючи перевагу брутальній і нетолерантній колективній релігійності, яка неохоче сприймає будь-які вияви вільного духу й індивідуалізму, нищить усі засади демократії. Однією із найстрашніших традицій, на мою думку, є хітан (обрізання жінок). Хоча 2007 року його було заборонено в Єгипті на законодавчому рівні, урядова статистика надає відомості, що обрізання зазнали 70-75 % єгиптянок. Не лише мусульманок, копти (так називають християн в Єгипті) теж його практикують. Каїрська коаліція проти обрізання жінок, Національна рада жінок, інші демократичні організації та революційні активісти стверджують, що обрізаними є понад 90 % єгиптянок! В книзі є інтерв'ю з двома жінками, яким зробили хітан. Наступна шокуюча традиція називається "мактуб" (воля бога). По суті, це неймовірна й спокуслива перевага міфологічного мислення над логічним, але найкраще його суть показано ось в цьому уривку: "Женеш роздовбаною вулицею сто п’ятдесят на годину, без ременів безпеки, з цілою сім’єю, усі вмирають від зіткнення з ліхтарем, але це не аварія, це мактуб! Не ти керуєш машиною, а Бог. Садиш малу дитину на парапет шістнадцятого поверху і йдеш молитися, бо настав час молитви. Дитина падає, бо, мабуть, Бог так хотів, мактуб. Вирізаєш дочці клітор брудним ножем, а вона завиває від болю і помирає в муках, але нічого, це ж просто мактуб, так записано в Матері-Книзі. Помолишся й живеш далі. Не дратуйся, не протестуй, це просто мактуб." З однієї сторони ця книга дала мені поштовх для аналізу впливу традицій в моєму житті, а з іншої сторони надала мені купу нової інформації про нетуристичний Єгипет та поповнила мої знання про цю країну.