Продовження історії Дона і Розі мені сподобалось навіть більше, ніж перша книга. На Дона Тілмана чекає нове випробування - батьківство. і точнісінько, як і у першій книзі, Дон підходить до його вирішення з чисто наукової точки зору. таким чином виникає проект "Дитина". Але чоловіча логіка і науковий підхід Дона ускладнюють стосунки із Розі, яка, як і всі вагітні жінки, проходить через серйозні емоційні переживання. фактично, виходить так, що у Розі - надлишок емоцій, а у Дона - як завжди, емоції майже відсутні, і те, що поєднало головних героїв в першій книзі, відштовхує у другій. Розі вважає Дона абсолютно непридатним до батьківства і хоче розірвати стосунки. Але ж справжні науковці не здаються! Тому заради Розі і майбутнього малюка Дон намагається змінити себе. В ході вирішення власних проблем Дон допомагає своїм друзям владнати серйозні проблеми (нестачу коштів у знайомого подружжя, примирює батька з сином). Поступово рятуючи інших, Дон розуміє сам і доводить Розі, що йому не потрібно змінювати себе, адже він - добра, небайдужа до проблем інших людина, хороший друг і відданий чоловік, а в майбутньому - люблячий татусь.

Пригоди Дона Тіллмана тривають. Цього разу його випробовують на міцність Нью Йорк та позапланова вагітність Розі. До всього цього додаються проблеми друзів, проблеми з поліцією, проблеми з соціальною службою, рефлексія з приводу батьківства та інші "приємні" дрібнички. Звучить так ніби-то роман є тяжкою соціальною драмою, але, насправді це зовсім не так. "Ефект Розі" - легка, приємна в читанні комедія положень з дрібкою мелодрами та романтизму. Сподобалась легкість читання (ідеально підходить для літнього відпочинку), гумор, перипетії сюжету. З мінусів можу відмітити лише те, як прописана Розі. Власне її персонаж відкочується в своєму розвитку назад, десь до середини першої книги, ніби не було переосмислення своїх психологічних проблем та почуттів до Дона, котрий є не до кінця соціально адаптованою особистістю. Її проблеми у відносинах постають не як наслідок втоми від типових "донізмів", чи як наслідок прогресування його стану, вона просто починає все спочатку, ніби їй частину мозку видалили. І це трохи підбішує. Але, зважаючи на те, що книга не претендує на серйозність, певні фейли можна пробачити.

Яскрава, весела, книга про людину з нестандартним мисленням і як це нестандартне мислення створює цій людині проблеми. Розповідь ведеться від першої особи – Дон Тіллман, професор генетики, не такий, як усі: багато чого він сприймає буквально, у нього погано налагоджені соціальні зв’язки, майже немає друзів, він інакше сприймає і інтерпретує жарти, намагається аналізувати емоції. Нині він удачно завершив свій проект «Дружина», одружившись на Розі, жінці своєї мрії, і, здавалось би, життя налагодилось, тільки насолоджуйся ним, аж тут Розі повідомляє йому, що вона вагітна. Так як дітей найближчим часом Дон не планував, то таке повідомлення застало його зненацька і тепер у нього нове завдання – довести Розі, хоча, насправді, в першу чергу собі, що він здатен бути хорошим батьком і що його нестандартність не зашкодить ні дитині, ні його стосункам з дитиною. На доведення цього він поклав майже 9 місяців дружининої вагітності, підходячи до вирішення питань зі своїм звичним аналітичним розумом, який базується на логіці, але не враховує емоції, і в результаті це мало не привезло до розлучення. Але врешті-решт все закінчилося добре. Донові підходи, висновки, інтерпретації – це цілий клондайк інформації, почуттів і жартів. Книга ніби про складні стосунки, але читається надзвичайно легко, смішно і залишається такий собі приємний післясмак. Ідеальна книга для відпустки, щоб розвіятись і взагалі для приємного настрою.