Названа "сатанинськими віршами театрознавства", що для одних стала богохульством, для інших одкровенням, книга Колянкевича, безсумнівно, є проривом у польській театрознавчій думці. Навколо центрального питання, яким є проект Міцкевича Дзяди (саме таке написання, адже йдеться не лише про п'єсу) розходяться тематичні кола, які стосуються не лише інтерпретації архітвору чи його сценічного втілення, а й праслов'янських коренів обряду, зв'язків між театром та обрядом, при цьому антрополога театру цікавлять водночас і культ Діоніса, й бразильський культ кандоблє, і праці Отців Церкви, й письмові згадки щодо прапольських божеств, коротко кажучи - усі джерела (і не лише письмові), які можуть стати свідченням того, як і для чого людина вдалася до виконавства.