Это сокращенная версия романа Шарлотты Бронте "Джейн Эйр". Но детям, которые не любят толстые книги или имеют мало времени для чтения ( а произведения входит в школьную программу) это издание очень понравится. Книга неплохого качества: белая плотная бумага и цветные иллюстрации, но мягкий переплет. В ней рассказывается про девочку сироту, которую невзлюбили ее родные и лишив ее всего отправили в школу для девочек, где были жестокие порядки и Джейн пришлось не сладко. Но не смотря на все невзгоды, она выросла и стала прекрасной и доброй девушкой, она нашла свою любовь и не отступила от нее.

Як сказала б наша вчителька з української мови і літератури: "Читати скорочені твори по підручнику-те саме, що цілувати дівчину через віконну шибку". Ці слова відносяться до повісті "Джейн Ейр". Текст значно скорочений, виключено декілька персонажів. Через це втрачений шарм книги, вона нагадує комікс. Читаючи повість я пригадала роман Рея Бредбері "451 градус за Фаренгейтом", а саме виховну розмову брандмейстера Бітті з Гаєм Монтегом про шкідливість книг, про спрощення життя, економію часу в повсякденному житті та школі зокрема, де для пришвидшення навчання використовується "переказ переказів" творів письменників. Коли я вперше прочитала "451 градус за Фаренгейтом" не повірила , що "переказ переказів" можливий, але згодом в книжковому магазині побачила такы "опуси" як скорочені варіанти творів різних письменників. Передбачення Р.Бредбері обертається якимось страшним боком: люди прагнуть розваг, нікому не потрібні книжки, люди відсторонюються один від одного. Книги, на мою думку, повинні єднати людей, показувати, що в світі існують не тільки розваги, особиста вигода та стіни з так званими "родичами" як в романі "451 градус за Фаренгейтом". Єдине, що радує, це висока якість друку книги та яскраві ілюстрації. Хотілося б, щоб видавництво в подальшому не практикувало друк таких "переказ переказів".