Цей Роман це просто диво! Якщо ви думаєте, чи варто його прочитати - не думайте! Я сіла з книгою в руках о годині 12 дня і не вставала до 18, поки його не закінчила. Це просто кохання! Я не люблю залишати відгуки, але ця книга є винятком для мене. Стиль написання дуже цікавий і хепі енд теж є! Не хочу залишати спойлери, тому ДОВІРТЕСЯ І ПРОСТО ПРОЧИТАЙТЕ❤️

Яка чудова, тепла, світла історія! Прочитавши цей епістолярний роман, розумієш, як скучила за такими оповідями, які можна спокійно дати прочитати навіть дитині, не боячись, що зараз доведеться позичати в Сірка очі. Книга, яку можна запросто прочитати за кілька вечорів (можна й швидше, але не хочеться - розтягнути б задоволення!), не просто цікава - в ній є глибина і тонке розуміння життя. Без моралізування Джин Вебстер говорить по важливі речі доступною мовою (скільки цитат!). У цій книзі є стрижень, як є він і у головній героїні, яка з сирітки у картатому ситці до кінця оповіді перетворюється на впевнену у собі молоду жінку, не позбавлену наполегливості та тонкого відчуття світу. Навіть на своє безрадісне дитинство у сирітському притулку вона тепер дивиться як на перевагу: завдяки цьому Джуді отримала можливість побачити життя під іншим кутом, чого були позбавлені дівчата із заможних родин. Словом, ви чудово проведете свій час, взявшись за цю книгу. Бажаю вам зробити це якомога швидше!

Ой, яке непередбачуване буває життя! Здавалося б, що можна чекати від нього дівчині-вихованці сирітського притулку? Нічого особливого. Та ні, доля інколи робить дивовижні подарунки. Джуді, героїні книги, неймовірно поталанило. Один із опікунів притулку вирішив відправити дівчину у коледж, а вона лише повинна раз в місяць писати листи своєму благодійнику. Оскільки Джуді поняття не мала, хто такий той благодійник, як його звати і знала лише, що він високий, то про себе називала його "Довгоногим дядечком". Книга - це листи дівчини ось тому Довгоногому дядечку про все на світі. Мені дуже сподабалася історія. По-перше: Джуді виявилася дівчиною оригінальною - хоч без роду й племені, але з почуттям власної гідності. Тому її листи просякнуті певною іронією в купі з вдячністю та звичайною дівочою цікавостю і безпосередністю. По-друге: Довгоногий дядечко особисто мене милував і десь з середини книги я почала здогадуватися, хто це, тому майже кожен лист Джуді викликав у мене дивовижні відчуття. Я ніби ненароком у щілинку підглядала за виразом обличчя дядечка, коли він читав ці листи. По-третє: люблю, коли закінчення щасливе ;-) Читайте!