Ця книжка розповідає про учасників Троянської війни, про яку ми знаємо з літературних джерел, але «існують деякі археологічні дані, які свідчать про те, що війна, схожа на описану Гомером, могла справді відбутися». І ось ця книжка про Троянську війну написана з позиції двох жінок, двох сестер, Єлени та Клітемнестри. Це реалістична оповідь без фантастичних епізодів, усе в книжці пояснюється раціонально. Ми бачимо сестер з дитинства, бачимо їхню родину, розуміємо їхні почуття. Ми відчуваємо те, що відчувають героїні книжки: і Клітемнестра, і Єлена, їхні радощі й розчарування, їхній біль і надію. Вразило, що авторка прямо не говорить про зґвалтування Леди Зевсом, результатом якого стає народження Єлени, але ми розуміємо це. І ми розуміємо й ту ніжність, яку відчуває до Леди її чоловік, і розуміємо його ніжність до дочки Леди — Єлени, яку він приймає як свою. Ми бачимо становище жінок у суспільстві. Клітемнестра і Єлена бездіяльні, покірні, принижені, безправні, з низькою самооцінкою. Красуня Єлена вважала себе невпевненою, непривабливою, і вона, і її сестра сумнівалися, чи достойні вони своїх чоловіків, чи достойні вони кохання. Таке пояснення мене не влаштовує, але воно має право на існування. Мені бракувало в героїнях вогню. Хотілось менше бездіяльності в них, а більше шалу від них, більше шаленої енергії, з огляду на те, що я знала про їхні прототипи в міфах. І відповідно до вогняного кольору волосся Єлени. «А тепер зрозуміла, що завжди сама була проблемою. Єлена Спартанська — красуня, негідна любові». Це була цікава історія. Раджу, якщо ви не знаєте цих міфів, перед читанням книжки не гуглити, не читати про що вони, так буде цікавіше, бо ви тоді не розкриєте собі сюжет. «Життя, утрачені в затяжній війні, відомі й невідомі імена, обличчя, які бачила і які уявляла». Мені сподобалася книжка від початку, але ж всі ми знаємо чим завершилася Троянська війна. От про це читати було гірко. Від падіння Трої я відчула сум і біль. Чоловіки знаходять причину для війни й легко звинувачують у всьому жінку. Перекласти провину на жінку легко. Що це жінка причина всіх нещасть, усіх бід, що це жінка накликала біду. «Чим чоловіки колись жертвували заради жінки?» Були моменти, які мене менше зацікавлювали, але частіше читалося з інтересом. Загалом позитивні враження. Сподобалися обидві героїні.

Одна книга, два обговорення, чи не кардинально різна підсумкова оцінка

Місцями не вистачало динаміки, хоча загалом книга мені сподобалась. Про що ж книга? По-перше, якщо ви любите дворцові інтриги – вам точно сюди. Тут все як треба: видавали заміж, а за кого хочу – не спитали. Чоловік спить із наложницею. Потім чоловік мільйон років воює, а мені треба якось тримати своє місце біля трону. Короче, до наповнення з цього боку взагалі не маю питань – мені зайшло. По-друге, це феміністичний роман, тому спочатку у вас палатиме дупа від «Зараз тобі одинадцять. Через кілька років ти вийдеш заміж. Якою дружиною ти станеш, якщо не вмітимеш ткати?», а пізніше ви зможете спостерігати за тим, як Єлена і Клітемнестра виборюють право бути почутими. По-третє, хоч «Доньки Спарти» – це, по суті, ретелінг, авторка використовує археологічну реальність із оригінальною міфологічною традицією, лише доповнюючи її поглядом зі сторони сестер. Тобто описані події можна вважати умовно достовірними. Авторка лише «оживила» сестер, надала їм думки і рішення, бо вважала, що всі ці роки до них зневажливо відносилися, залишаючи їх в стороні від подій, а то і зовсім звинувачуючи. Текст мені сподобався: Гейвуд уважна до слів і думок. Я лишила багато поміток, що відгукнулись мені чи то близкістю (те, що переживали тоді, і досі нам знайоме), чи то абсурдністю (боже, як ви так жили?) Сюжет іноді провалювався – складалось відчуття, що ми із героями трошки топчемося на місці. Як для міфологічної основи мені не вистачило пристрастей, більшої широти подій, переживань разом із героями. Але є вірогідність, що я просто докопуюсь. Загалом цю книгу точно рекомендую – ні на йоту не пошкодувала, що прочитала її.