Незважаючи на жанр цієї книги (фантастичний), Марина та Сергій Дяченки написали реалістичну історію про взаємини між людьми, а фантастичний жанр лише дозволяє показати суть цих стосунків. Хоча описані в книзі події цілком можуть мати місце і в реальному житті, а не лише на сторінках роману. Прив’язаність між людьми, в родині, серед друзів, серед закоханих існує в реальності, і таких прикладів з життя можна навести сотні, а то й тисячі. Всі ми тією чи іншою мірою прив’язуємо до себе інших, чи себе до когось. І зовсім неважливо, свідомо ми це робимо чи ні. Так що ж таке свобода вибору? Яке зусилля волі потрібно докласти, щоб ця свобода вибору нікого не погубила? І що таке любов? А що таке одержимість? І як ці поняття пов’язані з бажанням володіти? Ось те коло питань, які автори ставлять перед читачем у своїй книзі. Хлопчик Влад - головний герой книги, якого майже обожнюють оточуючі, а він і не знав цього. До нього доторкаються, шукають зустрічі, а якщо він зникає хоча б на кілька днів з поля зору, інші хворіють, а то і зовсім йдуть з життя. Хлопчик росте. Стає дорослим чоловіком. А проблеми нікуди не йдуть, уподобань стає все більше. І не тільки до нього прив'язуються, але і він прив'язується теж, смертельно прив'язується. Його дар чи, можливо, прокляття, прив’язувати до себе інших - обертається проти нього ж самого. Як на мене, основна думка, яку мали намір донести автори читачеві - те, що кохання це аж ніяк не позбавлення людини свободи. Кохання повинно зігрівати, а не обпікати душу, як це сталося з головними героями книги, які прив’язали себе один до одного, однак від цього не стали щасливими.