Если оценивать эту книгу с точки зрения профессионализма автора, владения искусством слова, то больше твердой четверки я бы не поставила. Все-таки нет длинных описаний и глубоких диалогов. Сразу видно, что это скорее переработанная пьеса или киносценарий. Если же оценивать произведение с точки зрения мысли и духовного посыла, то книга великолепна. Это философское произведение, которое заставляет каждого из нас задуматься о смысле жизни и вечности. Путешествия во времени не дают возможности изменить настоящее. Да, герой может поговорить с умершей сестрой или увидеть еще не родившуюся дочь, но он не может спасти никого от смерти. Зато в его силах скорректировать будущее. Хотя в этом-то и загвоздка: если будущее можно изменить, то почему главная героиня в нем оказывается и видит свою родившуюся дочь? А вдруг героиня решится на аборт или с дочерью что-то произойдет после рождения? Этот ляп меня немного огорошил в книге. Очень советую прочесть вторую часть книги, тогда станет понятно, кто такая женщина-призрак и какое отношение она имеет к кафе. Если вы готовы прореветь весь вечер, тогда эта книга для вас.

Повернення в минуле. Якщо це не змінить майбутнє, то повернення в минуле начебто не має сенсу. Ця книга доводить протилежне. Це окремі, і в той же час поєднані історії про кафе, в якому можна подорожувати в часі, певна річ з обмеженнями. Є історія про кохання, є історія про сімейні стосунки, є історія про батьківство. Всього чотири частини, та всі вони про надію. Автор написав книгу на основі п'єси, і це трохи помітно, бо дія відбувається завжди в кафе, і кожного разу пояснюється хто є хто, наче ми могли забути героїв за кілька сторінок. Поза межами кафе, звісно, існує світ, але все головне тут. Книга зачіпає філософські питання, у той же час вона дуже проста. Коротенька книга, та вона така глибока.

"Доки кава не охолоне" - це історія Тосікадзу Кавагуті про таке собі кафе, у якому діється щось надзвичайне. Взагалі якщо ви туди зайдете, то це доля, адже просто так туди не попасти. Але якщо ви все ж таки туди потрапили, то вам обов'язково потрібно спробувати кави, яка перенесе вас у часі. Але є декілька правил, яких потрібно дотримуватись, щоб повернутись у теперішнє. Та що мені не сподобалось, і вплинуло на оцінку, це форма і мова автора. Досить туго, і як виявилось ці історії були придумані для постановки на сцені. Власне, як театральна постановка, вони б були кращі. Кавагуті часто повторював свої правила і до кінця книги, ви вже можете знати їх на пам'ять. На мою думку, автору не вдалося передати всього задуму у повному форматі.