Книга досить специфічна. Якщо оцінювати її як літературу, написано якісно, не сопливо і не дотошно, але досить пропагантично. Я не знайшла того, що шукала, адже мені її подарували як науково-популярне видання. Одвічна проблема деонтології -- чи можна лікарю бути набожним? Можна, якщо це не заважає його роботі. Твір немає нічого спільного з медициною, проте сподобається глибоко віруючими людям. Дуже сприйнятливим особам читати не можна -- хоч ми і не можемо спростувати слова автора, ми не можемо їх і підтвердити. Можливо, я недостатньо зріла, можливо, занадто твердолоба і вузькомасштабна, проте я змогла лише дочитати до кінця вступу, точніше -- до першого прояву ахінеї-пропаганди. Гарна обкладинка, якісний папір та друк, від якого не втомлюються очі, роблять книгу ідеальним подарунком для старших малознайомих людей або глибоко віруючих індивідуумів, які не дивляться на науку погордо. А псевдо інтелектуалам, які не перевіряють жоден факт і беруть все на вірю не раджу лише через повагу до стилю письма автора. Коли проковтуєш все попідряд, втрачаєш вміння відчувати смак.

К каждому человеку, рано или поздно, приходит щемящее осознание смертности. Пока детство искрит яркими красками, а юность захватывает бешеными страстями, никто не примеряет на себя смерть, потому что это то, что бывает с кем-то другим, а вся жизнь еще впереди. Но по мере взросления с глаз постепенно снимается дымовая завеса, и начинаешь понимать, что и ты на этой земле временно. Это ощущение накрывает, как снежный ком и сжимает в груди так, что становится трудно дышать. Со мной такое впервые произошло где-то лет в 25 лет. Это было непростое время: стресс и нервозность довели до бессонницы, и одной такой ночью внезапный страх окончательно выбил меня из колеи. Это не значит, что раньше я не думал о неизбежной кончине, но те размышления были очень абстрактные и не могли так глубоко взволновать. Но в тот раз это было действительно больно, и в дальнейшем я старался избегать этой темы. Наложил на нее некое табу. Одни лишь предположения, что за земной жизнью может ничего не быть, навевают дикий ужас. Потому, взяться за чтение «Доказ безсмертя. Подорож нейрохірурга в іншій світ» было для меня изрядной смелостью. Кто-то, конечно же, сейчас подумал посоветовать мне Библию. Но вера - это настоящий дар и его еще нужно заслужить. Я не могу не ставить под сомнение религиозные утверждения, так уж сложилось. Возможно, именно в этой книге я хотел найти убедительные аргументы, чтобы облегчить свои опасения. Книгу написал ученый, доктор медицины и нейрохирург из США Ебен Александер, который до определенного момента отталкивался лишь от научных фактов и собственного опыта врача, и вообще не верил в нефизическое существование. Он был уверен, что сознание человека продуцирует мозг, а когда тело не функционирует, то и сознание исчезает. Но однажды все изменилось: тяжелая болезнь стала причиной глубокой комы, во время которой его мозг отказался работать: «Мій досвід показав, що смерть тіла і навіть мозку - ще не смерть свідомості, що людська свідомість після смерті фізичного тіла продовжує існувати.» Автор, как врач, признается, что раньше не воспринимал серьезно рассказы своих пациентов о путешествиях потусторонним миром, потому что считал это лишь результатом стрессовой работы мозга и личными фантазиями больных. Но в его случае, как он утверждает, произошло нечто совсем другое, потому что мозг не мог производить таких образов, ибо фактически был мертв. Его околосмертные переживания были настолько реальными, что он помнил каждую мелочь, когда чудом вернулся к жизни. Ебен Александер назвал свой случай уникальным и решил поделиться воспоминаниями в этой книге. Одним из интересных выводов автора является тезис, что на самом деле мозг - не источник сознания, а фильтр блокирующий высшие знания духа, к которым человечество еще не готово. Александер глубоко убежден: смерть - это лишь переход в другое измерение или даже возвращение домой, к Богу, в его любящие объятия. «Яким би жахливим і всемогутнім не здавалося зло в такому світі, як наш, у великому і всеосяжному Всесвіті зрештою перемагає й панує любов». Сформулировать окончательное мнение о прочитанном я не могу. Воспринимаю произведение как научно-популярное. Не скажу, что там не хватает доказательств, но я не ученый, поэтому оценить их бесспорность мне трудно. Все же в этой книге что-то есть. А что именно, каждый из вас, читателей-коллег, должен решить для себя.

А чи вірите ви у безсмертя? Кожен учений дав би заперечну відповідь на це запитання, але тільки не Ібен Александр, який на власному досвіді переконався у зворотному. Автор даної книги – доктор медицини, який все своє життя віддав вивченню нейрохірургії. Маючи успішну кар’єру, люблячу дружину та щасливих дітей, Ібен навіть не підозрював, що скоро у його житті станеться лихо. Здалося, хто б міг пережити клінічну смерть та семиденну кому? Лікарі та його близькі люди були здивовані, адже таке одужання – це справжнє медичне диво! Але вони не очікували почути історію, яка в майбутньому сколихне весь світ. Ібен Алексендр, під час свого перебування у комі, відвідав потойбічний світ, де всю дорогу його супроводжувала ангелоподібна істота. Завдяки цій подорожі його нарешті осягне думка, що смерть – це ще не кінець, а лише перехідний етап до іншої форми буття. Цей доктор зрозуміє, що можливість одужання залежить не тільки від можливостей медицини, але й і від віри у зцілення душі. А чи вірите ви у потойбічний світ? І як це ви досі не познайомилися з даною історією? Цю книгу сам автор «Життя після смерті» Раймонд Моуді назвав «найбільш вражаючим досвідом за все його життя».