Головні героїні такі які вони є. Кожен судить їх крізь призму власного світогляду та оцінює по власним моральним орієнтирам. Дійсно, десь я впізнала і себе. Але ту мач устриць та вина. Цікаво, гаряче, але як на мене - дещо скомкано, натулено. Десь недожала авторка і під кінець ти вже й забуваєш за вибух та до чого підводить сюжет

Книга насичена зображеннями життя 4х дівчат з України, що приїжджають у Париж за різних обставин. Лише 1 з них працює і живе на зароблене. Їй тяжко, вона голодує і навіть краде чайові. Доля інших дівчат - прихована реклама способу життя утриманки і продажу себе за гроші. Невже жінка не може вижити в світі без грошей чоловіка? Як на мене, ми маємо якраз відмовлятися від такого кліше. Історія німфоманки, яка руйнувала життя інших для власної втіхи взагалі викликала у мене відразу, бо навіть в кінці книжки не зрозуміла своїх помилок і не відчула морального болю.

Четверта книжку цієї авторки прочитав. Знав, що принесе задоволення як не сюжетом, то вмінням детально описати стан, емоцію, роздум, передати їх через смішне порівняння, цинічне ставлення до багатьох речей, які нас оточують. Саме цими описами, реалістичними персонажками книга й сподобалася, хоча чи не вперше я застрягав у тексті через перевантаження випадковими зустрічами і нерозумінням як же українки у описаній Франції виявляються знайомі між собою. Схема сюжету проста – коротке введення-опис чотирьох українок у Франції. Вибух. Далі 500 сторінок плавання аби дізнатися, що за вибух і, головне, що йому передувало. Коли частина середньостатистичних пересічних читачів можуть заскучати і кинути текст, Карпа підкидує твісти у вигляді лесбійських нахилів когось із героїнь чи детальне смакування сцен сексу. Або ж частинки історії однієї-двох дівчат інтригуюче перериває в стилі «Штирлиц, а вас я попрошу остаться»…Мене знову вразила здатність Ірени так деталізовано скласти опис аж 4-х головних персонажів різного віку та географічного походження і ще десятка другорядних; переплести все, що може якось поєднувати сучасні Україну та Францію в різних дрібницях побутового життя. Думаю це якась природна особлива властивість запам’ятовувати і потім викласти на папір спостереження, спогади про побачене, помічене, за собою і за схожими людьми, прочитане десь колись і взяте собі на озброєння. Вкотре захоплююсь як, працюючи на державній дипломатичній роботі, виховуючи двох дітей, знову влаштовуючи особисте життя, плідно писати таку веселу белетристику… Що мене бісило як чоловіка, так це більшість цілей, ціннісних орієнтацій, мотивацій усього квартету головних героїнь. Мені не вистачало аргументів, чому за хоча б одну з них я мав би вболівати. Крім того, що вона з України. Бажання бухнути (на халяву), вирішити свої основні життєві питання за рахунок мужика з грішми, бажано не хамовитого, але надійного. Для себе. Аби протриматися до наступної відправної точки. Так, у всіх є pushing factors, які виштовхнули з України, але мені цього недостатньо. Ой, та хіба інфантильні українські чоловіки інші? – Думаю в більшості чи половині випадків так. Кілька разів усміхнувся з іще більш частого вживання письменницею фірмового слівця «гіпокритичний». Дуже чутливо змальовується мультиетнічна Франція в різних своїх проявах: вночі, в провінції, на набережних, в мегаполісі, в потягах, барах, магазинах. Напевно вже ця країна, а не Тибет стала другою батьківщиною для Ірени. Багато детальних описів у що і як одягнена героїня/герой, якого бренду на ній прикраси, якого типу і кольору зачіска – я в цьому не розбираюсь, не зміг оцінити, але явно не на чоловічу аудиторію далеко за 40 орієнтувалась Карпа. Наостанок про Аральське море, воно у двох значеннях згадується. Не лише наприкінці на стор.568. Враховуючи непередбачувану і оригінальну кінцівку, продовження тенденції зі скороченням кількості матюків, поставлю 8,6 балів з 10.