Під виглядом ніби простих життєвих ситуацій у книзі розериваються важливі теми нашого існування. Коли у неандертальця бвльше людяності, ніж у людей.

На одному подиху. Зачепило все. І опис українського буття, і «дивні» люди, і філософія та гумор автора.

"Дивні люди" - роман, за волею автора названий "поемою (ронделем)". Напевне, видання могло би претендувати й на підназву "філологічної поеми", або ж "філологічного роману", оскільки міркуванням про мову й питанням повсякденного мовлення тих чи інших персонажів автор відводить чільне місце. Анотація - анотацією, тільки читачеві варто готуватися до того, що події і явища в книзі - не завжди такі, якими видаються. Книга про людську доброту й побутову повсякденну жорстокість, про звичну деградацію міжособистісних взаємин, про звичку декого самостверджуватися коштом іншого, подекуди значно слабшого, або залежного від чужої волі. І водночас - про щирі гарні взаємини навіть там, де хтось би того зовсім не очікував. Головний персонаж, Степан Вовк, чимось нагадав художній образ Полліанни, тільки без переконання останньої в потреби гратися в чудову гру. Його підхід до життєвих обставин і людей, котрі довкола, - доброта й наївність. І переважна більшість персонажів так чи інакше підпадає під магічну дію дивної/дивовижної особистості Степана. Попри те, що направду він постає і слабким, і розгубленим, і невпевненим. А сильними й витривалими авторові доводиться зображати дівчат (так-так, виявляється, на таку художню звичку хибують не лише сучасні українські авторки, а й автори). Роман розбито на чотири основні розділи й вступ. Розділи - як основні віхи Степанового життя упродовж року його самостійного дорослого існування. Вступ - як певна передісторія, проте не зовсім. Окрім звичної сюжетної розповіді, у книзі безліч філософувань про релігійно-біблійні сутності, а також ті чи інші мистецькі питання. Роман про пошук добра в цім не вельми комфортнім світі і про віднайдення власного "я".