Коли я вперше взяла до рук книгу із назвою «Дівчинка, яка на місяць літала на Місяць», то очікувала на захопливу пригодницьку (можливо навіть карколомну) історію. Проте уже на перших реченнях про персикове дерево я зрозуміла, що це буде повільна (як ріст дерева) та розлога (як гілки) історія. І як би це дивно не звучало, це дійсно широка й розгорнута історія, хоча й усього на 48 сторінках із ілюстраціями. Скільки у ній вміщено любові, ніжності й болю! Не знаю скільки разів я стримувала сльози, але все ж одного разу розридалася. І це лише через те, що автор майстерно будує історію не лише на сюжетному, а й емоційному рівні, постійно нарощуючи емоційність. Однозначно раджу прочитати цю книгу!