Дитя песиголовців
Паперова книга | Код товару 895914
Yakaboo 4.9/5
Автор
Володимир Аренєв
Видавництво
АССА
Серія книг
Час фентезі
Мова
Українська
Рік видання
2018
Кількість сторінок
416
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
125х200 мм

Усе про книжку Дитя песиголовців

Марта на прізвисько Відьма знає, чому батько повернувся з-за річки саме таким. Та вона досі не уявляє, що тепер їй робити і як його врятувати. Здається, єдина людина, котра може допомогти, — класний керівник Людвіг Штоц, та він віднедавна дуже сильно змінився. І це не дивно: після того, як в місті з’явилися песиголовці, все пішло шкереберть. Так, неначе минуле прокинулося й проростає у теперішньому житті гострими драконячими зубами...

Характеристики
Автор
Володимир Аренєв
Видавництво
АССА
Серія книг
Час фентезі
Мова
Українська
Рік видання
2018
Кількість сторінок
416
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
125х200 мм
Рецензії
  •  
    Несподівано глибоко 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    А книжка виявилась зовсім не тим, на що я розраховувала…

    Хотілось чогось легенького і ненав'язливого, але друга частина виявилась набагато глибшою та багатошаровішою за першу. І знаєте, це класно!

    Якщо перша частина “Порох з драконових кісток” - це типове міське фентезі та й взагалі видалась мені однією великою зав'язкою до сюжету, то друга “Дитя песиголовців” більше тяжіє до соціального фентезі (якщо такий жанр взагалі існує)) і дає відповіді на багато запитань.

    Про сюжет другої книги неможливо говорити у відриві від першої. Вони нерозривно пов'язані. Головна героїня Марта живе в альтернативному світі, який дуже схожий на наш, от тільки там є свого роду магія. Наприклад, колись тут жили дракони. Проте це було давно, а зараз її країна в стані війни з сусідньою державою песиголовців. Війни за своєю суттю гібридної і неоголошеної.

    І так, паралелі тут не можливо не проводити. Тим більше, що вони всі лежать на поверхні. Тут вам і тема гібридної війни, куди їдуть не воювати, а у відрядження. І тема “своїх” та “чужих” і як легко перейти з однієї групи в іншу. І тема того, як просто розпалити ворожнечу, смикаючи за потрібні ниточки і тоді вчорашній друг, сьогодні - стане ворогом, “бо звірів убивати, легше, ніж людей”. І якщо півкнижки я сумнівалась, яку тоталітарну країну автор взяв за прототип, то назва “Рада драконячих зубів” розставила все по місцях.

    Але книжка не лише про це. Все ж ми говоримо про підліткове фентезі і Марта - типовий підліток, який намагається розібратись зі своїми щоденними проблемами: майбутній вступ до ВУЗу, несподівані романтичні почуття, неоднозначні стосунки з мачухою. А ще дівчина зі всіх сил намагається допомогти батьку, який хоч і повернувся з війни, але якась його частина там і залишилась (у прямому та переносному сенсі). І все це на фоні гнітючої атмосфери, ніби за секунду перед бурею.
    “ - Ми принесли війну з собою, - спокійно сказав він. - Кожен. Навіть ті, хто втратили пам'ять, потрапивши під “грифонову слину”... Війна все одно сидить у нас глибоко, як уламок снаряда, який не можна витягнути, не вбивши при цьому пацієнта.”

    Десь під кінець автор знову згадав, що пише фентезі і видав дуже реалістичний образ триєдиної богині (окреме “дякую” за не банальність).
  •  
    Сміливо про те, що замовчується 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    І все-таки це саме та трилогія, продовження якої чекаєш настільки сильно, що будеш моніторити сторінки інтернет-магазинів, видавництв, самого автора мінімум двічі на тиждень!

    Якщо, читаючи першу частину, я думала, що весь цей заміс з "іх-там-нєтамі" проскоче лише мигцем, то я дуже помилялася! Тому що одним із головних конфліктів у цій книжці є саме війна на Донбасі. І, так, погляд на війну показано з боку Росії. У розповіді постійно виринають згадки про події сучасної війни, але з місцевими "синонімами", так, наприклад котли тут названі "кліщами", "тридев'яті" це Європа, або, наприклад позиція громадян з того боку: "А після чергової визвольної кампанії новонавернені - точніше, як вони тоді казали, "знову поверненні" землі слід було освоїти. Зробити своїми... Ще б, дивись, далі брехали свою собачою мовою" і таке інше. Причому автор не виправдовує й не відбілює ні ту, ні іншу сторону (принаймні поки що), він лише показує, а читачі вже роблять висновки самі. І, до речі, ще один велетенський прорив, який зробив Володимир Арєнєв цією трилогією це приклад того, що про війну на Донбасі навіть з позиції росіян можна говорити та писати у-к-р-а-ї-н-с-ь-к-о-ю! При чому так, що ти розумієш про що йде мова, все виглядає дуже гармонійно і без славнозвісного "І так паймут!".

    Також є цікаві алюзії на добу Радянського союзу: "Ворогів держави на той час усіх розчаклували, тож вони самі, добровільно їхали до артиків. Із задоволенням працювати на благо країни. Мій дідусь там був, він надсилав нам на свята листівки, розповідав, наскільки цікаво жити й працювати". І навіть відображення такого соціального явища як туга за Червоним терором: "А чи настільки жахливими були дракони? Так, були артики й були "драконівські заходи", і День незайманих, і війни із сусідніми країнами (хоча іще піди розберися хто на кого напав, всі історики брешуть) - але дракони доглядали за краєм".

    Якщо нарешті полишити гостросоціальну тематику, яка підіймається в книжці, то решта також виконана бездоганно! Звичайне провінційне місто чим далі, тим стає все більш оснащеним всілякими чудернацькими штуками, що допомагає нам, коли ми спрямовуємо погляд на пейзаж за вікном, уявляти наче недолугий пам'ятник створювали не люди, а він виріс сам з алхімічної суміші, або що вулиці пов'язані між собою невидимими нитками й таке інше. Стиль автора легкий і багатогранний водночас "Сталевий характер прозирав за всім цим, наче шпага під плащем". Письменник вдало прописує свою героїню (навіть не зважаючи на те що він чоловік), причому не скочуючись у стереотипи про жінок(!), а Еліза нас дивує знову і знову.

    Трилогія однозначно варта прочитання, тому якщо хочете взяти з української літератури щось таке, що не розчарує вас, то Сезон Кіноварі найкращий варіант.
Купити - Дитя песиголовців
Дитя песиголовців
145 грн
Є в наявності
 

Рецензії Дитя песиголовців

4.9/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Несподівано глибоко 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    А книжка виявилась зовсім не тим, на що я розраховувала…

    Хотілось чогось легенького і ненав'язливого, але друга частина виявилась набагато глибшою та багатошаровішою за першу. І знаєте, це класно!

    Якщо перша частина “Порох з драконових кісток” - це типове міське фентезі та й взагалі видалась мені однією великою зав'язкою до сюжету, то друга “Дитя песиголовців” більше тяжіє до соціального фентезі (якщо такий жанр взагалі існує)) і дає відповіді на багато запитань.

    Про сюжет другої книги неможливо говорити у відриві від першої. Вони нерозривно пов'язані. Головна героїня Марта живе в альтернативному світі, який дуже схожий на наш, от тільки там є свого роду магія. Наприклад, колись тут жили дракони. Проте це було давно, а зараз її країна в стані війни з сусідньою державою песиголовців. Війни за своєю суттю гібридної і неоголошеної.

    І так, паралелі тут не можливо не проводити. Тим більше, що вони всі лежать на поверхні. Тут вам і тема гібридної війни, куди їдуть не воювати, а у відрядження. І тема “своїх” та “чужих” і як легко перейти з однієї групи в іншу. І тема того, як просто розпалити ворожнечу, смикаючи за потрібні ниточки і тоді вчорашній друг, сьогодні - стане ворогом, “бо звірів убивати, легше, ніж людей”. І якщо півкнижки я сумнівалась, яку тоталітарну країну автор взяв за прототип, то назва “Рада драконячих зубів” розставила все по місцях.

    Але книжка не лише про це. Все ж ми говоримо про підліткове фентезі і Марта - типовий підліток, який намагається розібратись зі своїми щоденними проблемами: майбутній вступ до ВУЗу, несподівані романтичні почуття, неоднозначні стосунки з мачухою. А ще дівчина зі всіх сил намагається допомогти батьку, який хоч і повернувся з війни, але якась його частина там і залишилась (у прямому та переносному сенсі). І все це на фоні гнітючої атмосфери, ніби за секунду перед бурею.
    “ - Ми принесли війну з собою, - спокійно сказав він. - Кожен. Навіть ті, хто втратили пам'ять, потрапивши під “грифонову слину”... Війна все одно сидить у нас глибоко, як уламок снаряда, який не можна витягнути, не вбивши при цьому пацієнта.”

    Десь під кінець автор знову згадав, що пише фентезі і видав дуже реалістичний образ триєдиної богині (окреме “дякую” за не банальність).
  •  
    Сміливо про те, що замовчується 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    І все-таки це саме та трилогія, продовження якої чекаєш настільки сильно, що будеш моніторити сторінки інтернет-магазинів, видавництв, самого автора мінімум двічі на тиждень!

    Якщо, читаючи першу частину, я думала, що весь цей заміс з "іх-там-нєтамі" проскоче лише мигцем, то я дуже помилялася! Тому що одним із головних конфліктів у цій книжці є саме війна на Донбасі. І, так, погляд на війну показано з боку Росії. У розповіді постійно виринають згадки про події сучасної війни, але з місцевими "синонімами", так, наприклад котли тут названі "кліщами", "тридев'яті" це Європа, або, наприклад позиція громадян з того боку: "А після чергової визвольної кампанії новонавернені - точніше, як вони тоді казали, "знову поверненні" землі слід було освоїти. Зробити своїми... Ще б, дивись, далі брехали свою собачою мовою" і таке інше. Причому автор не виправдовує й не відбілює ні ту, ні іншу сторону (принаймні поки що), він лише показує, а читачі вже роблять висновки самі. І, до речі, ще один велетенський прорив, який зробив Володимир Арєнєв цією трилогією це приклад того, що про війну на Донбасі навіть з позиції росіян можна говорити та писати у-к-р-а-ї-н-с-ь-к-о-ю! При чому так, що ти розумієш про що йде мова, все виглядає дуже гармонійно і без славнозвісного "І так паймут!".

    Також є цікаві алюзії на добу Радянського союзу: "Ворогів держави на той час усіх розчаклували, тож вони самі, добровільно їхали до артиків. Із задоволенням працювати на благо країни. Мій дідусь там був, він надсилав нам на свята листівки, розповідав, наскільки цікаво жити й працювати". І навіть відображення такого соціального явища як туга за Червоним терором: "А чи настільки жахливими були дракони? Так, були артики й були "драконівські заходи", і День незайманих, і війни із сусідніми країнами (хоча іще піди розберися хто на кого напав, всі історики брешуть) - але дракони доглядали за краєм".

    Якщо нарешті полишити гостросоціальну тематику, яка підіймається в книжці, то решта також виконана бездоганно! Звичайне провінційне місто чим далі, тим стає все більш оснащеним всілякими чудернацькими штуками, що допомагає нам, коли ми спрямовуємо погляд на пейзаж за вікном, уявляти наче недолугий пам'ятник створювали не люди, а він виріс сам з алхімічної суміші, або що вулиці пов'язані між собою невидимими нитками й таке інше. Стиль автора легкий і багатогранний водночас "Сталевий характер прозирав за всім цим, наче шпага під плащем". Письменник вдало прописує свою героїню (навіть не зважаючи на те що він чоловік), причому не скочуючись у стереотипи про жінок(!), а Еліза нас дивує знову і знову.

    Трилогія однозначно варта прочитання, тому якщо хочете взяти з української літератури щось таке, що не розчарує вас, то Сезон Кіноварі найкращий варіант.
  •  
    Заребіть мої гроші! 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Якщо після прочитання першої частини я була ще не до кінця впевнена в авторові й купила наступну частину хоч і з охотою, але з такою ж пересторогою (страх, що хороша історія буде нещадно злита, ще ніхто не скасував), то після прочитання другої частини я вже просто готова сліпо йти за паном Володимиром туди, куди він мене поведе, повністю ввіряючи свої думки й враження йому в руки...
    Справді рідко зустрічаєш письменників такого масштабу, а коли й зустрів, то вже ніколи не "відстанеш" від них, тому вашій увазі тут представлено буквально відкриття року для особисто для мене й справжнє одкровення для української літератури в цілому! Навіть словами не передати той драйв, який отримуєш від розуміння того наскільки грамотно автор розставив над читачами свої "пастки", а ти ще й отримуєш задоволення від того, що в них потрапляєш. А ще подобається як в історії, що позиціонує себе як підліткове фентезі (страшне словосполучення для поціновувачів всього "серйозного"), знаходиться місце для речей настільки важливих для розуміння... Наприклад, на клішовано-одвічне питання всіх часів і жанрів "Ти йому довіряєш?" головна героїня роздумує таким чином: Це в дитячому садку на виставі тобі показують сірого вовка і ти точно знаєш: він страшний, і поросяток з’їв, і взагалі негативний персонаж, жодної йому пощади... А у житті... ‹…› Марта пригадала, як Чепурун запитував сьогодні в маршрутці: «Ти віриш йому?» – і позаздрила: мені б таке простосердя! ‹…› Але питання в іншому: чи готова я ризикнути і скористатися його допомогою – навіть якщо виявиться, що ціна цієї допомоги надто висока.
    Де взагалі та межа, яка відділяє «надто» від «не надто»? Де риска, за якою ти вже не просто використовуєш якусь мутну особу в ім’я достойної мети, але – допомагаєш цій особі, а значить – коїш паскудства і зраджуєш своїх?
    І це лише невеличкі абзаци-роздуми автора на морально-етичні питання (до речі, чудовий приклад того як можна донести якусь істину не розписуючи її на 5 сторінок з обов'язковим описом дуба на фоні! - це просто до того, що я обожнюю сучасну літературу), а чого варті майстерні алюзії на сучасну російсько-українську війну! Бачить Бог колись саме по його трилогії діткам в школі будуть пояснювати основний хід подій.
    Не провисає й стиль автора, він до кінця розуміє кожного свого персонажа і точно знає де зараз його місце. Так, наприклад, у нас є пані Форніц, яка полюбляє ставити вистави й коли вона заміняє когось із вчителів ми можемо прочитати наступне: "То ж, їх клас знову потрапив у міцні драматургічні обійми Форніц" і т. д. Тобто з усіма письменницькими реквізитами у пана Володимира також усе в порядку.
    Ой, не знаю чи вийшло у мене закохати вас у цей твір, але те, що я в нього вже закохана ви й самі бачите...
  •  
    Книжка, якою неможливо насититись 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Якщо внести цю трилогію в шкільну програму, то діти будуть приходити на уроки української літератури щасливими... Та й дорослим не завадило б її прочитати.
    Уже другу книжку я дивуюсь наскільки ж тут усе гармонійно, починаючи з діалогів закінчуючи влаштуванням цього світу. Звичайно, певні моменти з розмов журиків під час підготовки нової стінгазети можуть здатися дещо штучними й викликати кривеньку посмішку типу "От автор і проколовся!" (хоча ще хтозна, може це просто ви повелися на чергову маніпуляцію пана Володимира ;). До речі, десь читала відгук, в якому йшлося про певні посилання на скандинавську міфологію та біблійні тексти, чому я немало здивувалася бо, по-перше, не помітила їх, по-друге, цим відкрила для себе ще один рівень шикарності цього твору, хоча Я й без цього була в захваті. Може під час другого більш уважного прочитання я помічу всі ці пасхалки та поки я просто насолоджуюсь текстом.
    Хто в другій частині чекав більше екшену й драйву - починайте ще, тому що тут він був, звичайно, але не в тому сенсі, на який ви очікуєте. Тут небезпека підступає наче холод, тобто ти відчуваєш як поколює шкіра, але ти ще не замерз остаточно, точно так відбувається і в книжці в тебе йдуть мурашки від передчуття чогось страшного, але головна битва ще попереду.
    Друга частина вийшла трішки більшою, ніж перша, однак я чекаю, щоб третя частина була най-найбільшою. Головним чином для того, щоб пояснити всі сюжетні твісти, а також тому що мені всього буде мало))))
  •  
    Отзыв
    Вторая часть трилогии, а я так и не могу понять, нравится она мне или нет. С одной стороны, мне интересно что будет дальше и чем все закончится. А с другой стороны, читать очень сложно. Фентезийный мир, на первый взгляд так похожий на наш, но с каждой страницей появляются все новые детали. У автора своеобразная манера. Он не даёт чёткого описания выдуманного мира, он просто описывает происходящее. И многие события, детали, эпизоды истории и мифологии герои воспринимают как данность, и не выдаются в подробности. Читателю же приходиться самому вникать, собирать как пазл общую картину. Когда я читала эту книгу, до конца не понимала как все устроено, строила догадки, и не уверена что они все верны. С одной стороны, это усложняет восприятие книги. Но с другой стороны, это заставляет читателя задумываться и додумывать. И я так и не решила, нравится мне это или нет. Но однозначно мне нравится сюжет. История войны с соседним государством, которой вроде как и нет. Разделение населения на "своих" и "чужих". Управление толпой и навязывание определённого поведения. Во всем просматриваются определённые отсылки к реальным событиям, это достаточно интересно и необычно. А помимо этого магия, отношения с родителями, дружба и влюблённость. Интересный микс подростковых и социальных тем, в контексте фентези-мира. Книга оставила вопросов больше, чем ответов, поэтому очень жду заключительную часть.
  •  
    Несподівано...
    Світ цієї книги для мене дивний: я не розумію його законів, його глибинних течій, він якийсь ірреальний з краплиною психоделіки, але цікавий. У ньому у звичному є незвичне і це заворожує. Важко описати повноту вражень від історії.
    Є світ у якому правили дракони (звідки вони взялися?), але дракони впали і не вернулися (чому?), і люди вимушені жити на "прифронтовій території" повній аномалій. А ще є давні вірування, вони химерні, але дієві. І можливо є шанс щось змінити - не в цьому світі, то хоч у власному житті для головної героїні.
    Тут варто зазначити, що мені цікавий світ історії, але Марта як головна героїня - ні. Я вражена як автор зміг створити персонаж настільки обмежений і "голова у піску". Це моя характеристика Марти: вона головою не користується на максимум і вперта як коза. Ця впертість не позитивна її характеристика, а навпаки. Не вірю, що в 18 можна бути такою дуриндою. Але поза тим, вона така яка є.
    Звісно я дочитуватиму цикл, бо хочеться дізнатися до чого власне ці пироги печуться і що ж у кінці, бо поки я не бачу тієї глобальної проблеми, яку головна героїня має вирішувати чи до вирішення якої йти. Батька оживити? окей, а як же з власним містом вчинити? Бо ж наближається "щось лихе" і Марта поки ігнорує всі знаки цього.
  •  
    ДИТЯ ПЕСИГОЛОВЦІВ
    «Дитя песиголовців» - це друга частина з циклу «Сезон Кіноварі» від українського письменника Володимира Арєнєва.
    У першій частині ми знайомилися з нашою головною героїнею – дівчинкою Мартою, яку позаочі однолітки називають Відьмою. У неї купа своїх проблем: вона амбітна дівчина, яка мріє вирватися з рідного містечка на навчання, але не має на це грошей, її батько, який повернувся з війни став зовсім іншою людиною, а з мачухою стосунки доволі прохолодні. Аби все таки переїхати, Марта та її друзі шукають драконові кістки – рідкісний та небезпечний артефакт. У цій частині все набагато таємніше та страшніше – назріває справжнісінька війна з Чужими. Але хто вони такі? І чи є серед Мартиних знайомих ті самі песиголовці…?
    Ох, і цікава ця книга! Особливо те, як веде оповідь письменник – він одразу, без роз’яснень занурює тебе в цей світ, який кардинально відрізняється він нашого. Тут немає альтернативного світу та реального, альтернативний світ – він і є реальним. Через це іноді складно сприймати все, що відбувається, але книга примагнічує до себе атмосферою.
 
Характеристики Дитя песиголовців
Автор
Володимир Аренєв
Видавництво
АССА
Серія книг
Час фентезі
Мова
Українська
Рік видання
2018
Кількість сторінок
416
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
125х200 мм
Палітурка
М'яка
Папір
Офсетний
ISBN
978-617-7660-04-9
Вага
350 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Українська література
Література за періодами
Сучасна література