Джон Роналд Руел Толкін задумав, і почав писати про світ "Арди", або просто її частини - "Середзем'я" ще перебуваючи на фронтах Першої світової війни, це була "Книга втрачених сказань". У цій книзі професор вперше описав ключові події, які пізніше увійшли до "Дітей Гуріна". Повернувшись з війни і ставши викладачем, а потім і провідним англістом свого часу Джон Толкін береться дописувати і розширяти колись початі рядки. Спочатку "Діти Гуріна" мали бути поемою, написаною алітераційний віршем, але зважаючи на величезний об'єм Толкін кидає марну затію на пів дорозі, і переробляє поему в повість. В планах автора було залишити три "великі оповіді", які по своєму об'єму були б повноціними книжками. Але як і багато чого іншого Джону Толкіну за життя не судилося завершити. Так під редакцією його сина, Крістофера Толкіна, дещо доповнені, але не вигаданими здогадками, а клопітким аналізом чернеток і доповненням прогалин у тексті, вийшли у світ "Діти Гуріна". Діти Гуріна, мабуть, найтрагічніша книга Толкіна. Від початку і до кінця від неї так і лине атмосфера безнадії і злого року, перебороти який неможливо. Але тим не менше діти Гуріна, на яких лежить прокляття Морґота, не здаються, а борючись ідуть назустріч своїй лихій долі. Від початку і до кінця в книзі описується занепад Середзем'я під навалами орд орків, гоблінів, драконів, і руйнуваннями останніми ельфійських міст. Це черговий творчий доробок майстра. З тонко відшліфованим сюжетом і головними героями, бо робота над твором велася довго, хоча так і не була завершена. І він стоїть в моєму списку серед творів Толкіна на третьому місці, одразу після "Володаря перснів" і "Гобіта". Цього року Астролябія обіцяла видати "Берена і Лютієн", частина розповіді про яких також є і в "Сильмариліоні", побачимо, чи посуне новинку мій топ.