Історія «Діда Иванчіка» — шлях горянина, мисливця і мольфара. На кичерах і зарінках Иванчік, конкуруючи за право бути найкращим, практикує «замовляння», «обертини» й «чінки», відвідує весілля й похорони, церкву й полонину, має справи з бандитами й бісами, косарями й мольфарами, будує, танцює, рефлексує і курить люльку.

«Дідо Иванчік» — це також проникнення у свідомість гуцула наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, де градовий бог є не менш реальним за цісаря, а кохання до мавки може бути сильнішим за любов до власної дружини.