Мені книжка дуже сподобалась. Досить давно не попадався такий твір, за читанням якого можна було непомітно провести кілька годин і прочитати за два дні. "Темна матерія" піднімає питання множинності вибору. Говорить про те, що кожен наш вибір, кожна думка створюють альтернативну реальність та альтернативних героїв, початок життя яких був однаковим, а потім змінився залежно від того, що обирає персонаж. На прикладі однієї людини та його родини можна прослідкувати, наскільки різним може бути життя, хоча зміна на перший погляд може здатися незначною. Певна, що багато хто з нас задумувався про те, що було б, якби ми повернули праворуч, а не пішли прямо, вступили до іншого вузу, обрали інакшу роботу, освідчились у коханні чи змовчали про почуття, і автор дарує подібну альтернативу Джейсону. Згодна з попереднім рецензентом Лізою, що кохання героя до дружини виглядає якось занадто екзальтовано, але можливо він просто один з тих щасливчиків, який кохає самовіддано та пристрасно і вимушена розлука дозволила йому відчути це вповні. Думаю для свого жанру це достойна історія.

Замовив “Темну матерію” одразу після “Recursion”, бо хотілося більше від автора. Зробив перерву між ними, щоб не було забагато ґоллівудщини. Так, вони досить схожі, не тільки за стилем, але й ідейно, проте достатньо різні, щоб насолодитися цікавими історіями. Ну і це ще одна робота Крауча, по якій чекаємо екранізацію (права вже викуплені). Головний герой опиняється у ситуації, де життя більше не є його життям і шукає шляхи повернення. Ти наче здогадуєшся, як усе має бути далі, але потім трапляються речі й ти вже думаєш, як це можна було прогледіти. Після таких закручених ідей вже й не хочеться гадати, як може бути інакше — віриш й слідкуєш далі. Майже те саме я писав щодо Рекурсії, тому це вже не “пальцем в небо”, а уміння письменника продумувати неочікувані повороти на звичних дорогах. В книзі 400+ сторінок, але на ділі може й в половину менше. В деяких відгуках Крауча беруть на кпини, бо в ній багато абзаців, які складаються з одного-двох рядків, а інколи й слів. Спочатку я й сам трохи дивувався з такої спроби збільшити об’єм самої книжки, а не історії. Проте з часом зрозумів, що це неначе додає більшого драйву й посилює хвилювання за героя. Відчуття не зникають до самого кінця, якого легко дійти за вечір та лягти спати далеко до світанку. Порівнюючи з “Recursion”, то цей роман трохи слабкіший, але все одно крутий. Його точно варто придбати хоча б для того, щоб потім сказати: “А ось тут у фільмі/серіалі вони не так зробили”.

Я не очень хорошо разбираюсь в триллерах. Насколько я понимаю, для того чтоб они сработали им нужен хороший "поворот". Что ж, здесь есть не один, а два гениальных твиста. И именно они, а не развитие характера или понимание условий человеческого существования заставляют вас читать. В этой книге основное — сюжет. Мне показалось, что она была задумана как киносценарий, а не как роман. И в целом, я бы предпочла увидеть это на экране, потому что в произведении нет ничего такого, что кино не могло бы показать лучше. Таким образом это заняло бы только полтора часа в моей жизни вместо двенадцати. Главный герой ненадежен, не только он слишком хорош, чтобы быть правдой, но и его брак. Изображение брака здесь похоже на идеализированную телерекламу. Разве в супружестве не может быть немного напряжения, немного неудовлетворенности? Это сделало бы и мужа, и жену намного интереснее как персонажей. Наконец, в конце концов, величайшее научное открытие рождает уже знакомую всем историю (только с непредвиденным поворотом) - о добром человеке, спасающемся от злого заговора. Это Джейсон Борн борется с квантовой механикой. Короче говоря, это очень весело, но в то же время банально.