Махно свідомо – можна сказати, програмово, навіть вперто – вписує себе в традицію української поезії та поезії світової. Він неначе крає літературну традицію, демонтує її на основні моменти поетичності та поетикальності – на своєрідні поезогеми, – щоб їх наново розставляти за вимогами власного текстокраєвиду.
