Людям, які не варилися в японській культурі або взагалі ніколи в житті не були анімешниками, ця історія може не зовсім сподобатися (точніше, вона навряд чи зачепить «за живе», оскільки потрібно бути в контексті багатьох речей, які можуть зрозуміти лише вище згадані «спеціалісти»). У цій манзі дуже багато відсилок до японських ігор, аніме та манґи, до того ж і назви цих вигаданих ігор, аніме та манґ авторка дуже весело обігрує, натякаючи на існуючі, за що їй від мене велика повага і промені любові. 🥰 Дуже хочеться захвалити манґаку за те СКІЛЬКИ вона провела дослідницької роботи для того, щоб усе, про що вона пише і малює, було саме так як воно є і насправді (щоб не бути як Алі Гейзелвуд, яка написала «Гіпотезу кохання» взагалі не розбираючись в університетському житті): її походи по магазинам для косплею, готелям кохання (ця історія мене взагалі дико розсмішила!), навіть коледж, де вчаться майбутні швеї... Її історії з життя в кінці кожного тому заслуговують на те, щоб бути надрукованими взагалі окремим фінальним томом (вона до них підходить з таким потужним гумором, ех)! 😀