Книга Чути українською

В Україні з'являється все більше нонфікшину, написаного нашими професіоналами у супершироких і наномалих галузях. І це просто супер, страшенно радує. Але оскільки автори часто тільки починають шукати свій стиль в цьому, то інколи виходить то в одному, то в іншому перегиб.
Тут перегиб із гумором. Ну, або із спробами жартувати.
Задумка чудова: роз'яснити тим, кого цікавить мова, правильність написання і нюанси нового правопису, як це все згадати зі школи і освіжити в пам'яті. І такий текст не може бути надто живим - це ж правила, як би ти їх лаконічно і структурно не подавала. А значить що - їх треба чимось розбавити. От у "Чути українською" сюди налили купу недоречних жартів, які а) не смішні, б) збивають із спроб вникнути в те, що там із "Де ти з'їси ці лини". Склалось враження, що авторка просто вичавлює з себе ці прікольчики.
А що ж стосується змісту - тут усе добре. Це довідник, який не будеш читати перед сном по 100 сторінок за раз. Але правила звучання і написання розжовані дуже зрозуміло. Тут ще і екскурс того, як мова і її правила змінювались - мені було цікаво.
Тому я якщо ви хотіли "Чути українською" почитати - прогляньте пару сторінок перед покупкою. Цілком припускаю, що вам зайде цей гумор - у книжки прекрасні відгуки і оцінки. Просто мені не пішло.

У своєму повсякденному житті я користуюся, на жаль, російською мовою. Але вже остаточно вирішила почати розмовляти рідною мовою. Для цього я хотіла покращити свої знання з вимови та правопису українських слів. І тому шукала таку книгу, яка б мені в цьому допомогла. Дуже зраділа, коли дізналася про книгу Ольги Дубчак "Чути українською" та змогла її придбати на Yakaboo. Книга цікава, наукова та при цьому пізнавальна. Написана дуже зрозуміло та дотепно. "Чути українською" рекомендую всім, хто хоче більше знати про фонетику, досконало володіти рідною мовою, стати гарним оратором. Дякую Ользі Дубчак та чекаю продовження.

Чесно кажучи, я не правильно зрозуміла із відгуків, для кого ця книга. Дорослі люди ділилися таким захопленням, що книга їх "розчулила і розсмішила до сліз", але мені весь цей гумор (насправді, відсилки до популярних у фейсбуку мемів з 2019 року) видався вкрай зайвим, ніби мотлох, що засмічує кожен (буквально) абзац.

Фактично в цій книзі зібрані правила щодо написання і використання в усному мовленні звуків і букв, які нам відомі зі школи. Якщо ви вчились у школі добре - нічого для себе в цій книзі не відкриєте. Краще купити оновлені відповідно до останніх змін таблиці з правопису і в лаконічній формі повторити правила.

Ті, хто в школі вчився погано, той взагалі книжку такого плану у дорослому віці навряд чи купить.

Кому це дійсно може стати в нагоді, так це майбутнім випускникам, що готуються до ЗНО, і їм треба оновити в пам'яті знання зі всієї шкільної програми. В такому випадку ця книжка непогана альтернатива всіляким нудним брошуркам до підготовки до екзаменів. Вона легка, маленька, зручно взяти з собою в поїздку.

Стиль викладу в принципі нагадує спілкування дорослого із маленькою дитиною, яку треба зацікавити всіма доступними методами.

Я в захваті від цієї книжки. Ніколи не думала, що правила української мови можна викладати так цікаво. Книжка буде корисна всім - і тим, хто лише вивчає мову, і тим, хто її знає.

Мені дуже імпонував стиль авторки та її гумор. В деяких місцях я так реготала, що можна було подумати, наче я комедію якусь читаю. Читала чоловікові вголос уривки й не могла слова вимовити від сміху. Чого тільки варті розділи "Мовний патруль" та "Дев'ять золотих правил успішного вивчення української мови".

З нетерпінням чекаю на наступні книжки, обіцяні автором. Вони посядуть чинне місце серед моєї колекції книжок must have.

«Чути українською» Ольги Дубчак – український нонфікшн, який доводить, що він буває цікавим і смішним. Таким, після якого хочеться ще і ще. А особливого дізнаватися і відкривати все більше нового для себе.
Мені настільки сподобалось, що тепер я дуже хочу прочитати продовження цієї серії. А поки я дочитувала, 2 частину вже можна передзамовити. Я впевнена, що вона буде ще цікавіша. Сама авторка інтригує нас у кінці першої частини (ну так, Софіє, чому б не почати з кінця):
«Насправді книжок таки буде ще кілька: другу ми присвятимо словам (частинам мови, стилістичній доцільності та особливостям уживання), а третю – реченням (пунктуації). Разом із цією вони складатимуть таку собі трилогію про цікаву, дотепну, а головне – рідну, українську мову».
Найкраще цю книжку читати, попиваючи каву і не забувши запастися куууупою стікерів і олівцем. Бо тут неймовірна кількість корисної інформації про голосні та приголосні звуки, а також бонусом є дуже цікавий матеріал – «Мовний патруль» і «Дев’ять золотих правил успішного вивчення української мови».
«Справді, попри те, що букв у алфавітах небагато, їхні можливості нескінченні, як Всесвіт: поєднані між собою, вони утворюватимуть таку кількість слів, яка буде потрібна, і кінця-краю тим словам не буде».
Краще читати її потроху, не поспішаючи, бо тут ще й викладені правила. Не складно, але все ж якщо ви їх не знаєте, то вони можуть просто зібратися в купку у вашому мозку і влаштувати там вечірку.
Також «Чути українською» – не з тих книжок, яку прочитали і відклали. Відразу усього не запам’ятаєш, тому до неї повертатиметесь не один раз, а найголовніше – практика і ще раз практика. Сама Ольга Дубчак наголошує про це в післямові: «Пам’ятайте: знання без практики мало чого варті».
Тому я дуже раджу й вам насолодитися цікавим, доступним і корисним нонфікшином про українську мову. Повірте, це ніколи не буде зайвим. Ну й ловіть один цікавий факт із книжки, про який ви точно не знали:
«Дивовижно, але літера щ майже не змінилася від часів своєї появи в кирилиці, тільки хвостик був не з правого боку, а посередині. І називалася вона «шта». Не тому, що не розуміла, що коїться, а через те, що від початку поєднувала в собі звуки [ш] і [т]. Із часом приголосний [т] перейшов в українській мові в [ч]».

Цікаво написані, вже всім знайомі ще зі шкільної парти правила. Але в іншій формі, з гумором, який не всім сподобається, з реальними прикладами не "з підручника" а з життя.
Книга не "змушує заучувати" пояснює та висвітлює правила й закономірності, за якими працює звукова система української мови. І переконує, що вивчення української мови — це цікаво, легко і надзвичайно корисно для кожної людини.

Нарешті розібратись із (е) наближеним до (и), із префіксами з і с, наголошеними та ненаголошеними складами, дж і дз, я і ю, й і є, щ. Та, навіть з вимовою певних звуків. Дізнатись про те, які літери були в стародавній українській абетці, як вони "еволюціонували", які з них і зараз є в українській абетці, а яких вже давно немає і, чому вони зникли з нашої абетки. Які з цих літер стали звичними для нас звуками, а про які вже й не згадають?

Однозначно, прочитати книгу буде цікаво всім, хоча б для того, щоб подивитись на "завчені" та "незрозумілі" правила під іншим кутом, і, можливо, деякі з них зрозуміти. Або просто дізнатись якийсь цікавий факт про звуки та літери.

Чудова книга для усіх, хто хоче розібратися, яка ж вона -- українська, і навчитися говорити правильно. Тут буде про походження мов, про звуки і букви (так, це зовсім різне), про написання і звучання, правила і винятки. І хоча на перший погляд може здатися, що "Чути українською" -- це чергова збірка правил для "фанатиків", це зовсім не так.
По-перше, хоч тут і є правила, викладені вони так, що дайте мені цю книгу в школі, я би її боготворила. Ніякого зубріння, лише пояснення особливостей.
Наприклад:
"Якщо у вас є бажання непристойно повисловлюватися, ви можете проказати вголос наукову назву середньоязикового й. Отже: палатальний апроксимант. Певний ефект гарантований також від вигукування цього терміна у вікно: у вас катарсис, а в людей на вулиці цікаве видовище."

По-друге, тут стільки гумору, що неможливо не посміхатися, а головне, правила запам"ятовуються від того значно легше (і веселіше).
Наприклад:
"Навіть якщо вам дуже хочеться написати бурья, тьюрки, нальєш чи пірьїна — спробуйте цього не робити. Або, якщо вже геть несила терпіти, відпросіться з роботи чи уроків, поїдьте додому, поки там нікого немає, зачиніться, ретельно перевірте, чи всі замки клацнули, загорніться в ковдру чи залізьте під ліжко — і там тремтливою рукою на аркушику паперу нашкрябайте: БУРЬЯ. Усе, вітаю з полегшенням, вертайтеся на роботу. Аркушик не забудьте спалити!"

І по-третє, книга просякнута любов"ю до рідної мови, до її звучання (хоча ніякого славнозвісного конкурсу милозвучності ніколи не проводилося), до її сенсів і мінливості. Адже вчити мову -- вдихати у неї життя, давати їй розвиватися, а значить -- і давати життя своїй нації.
Чудова книга, з нетерпінням чекаю продовження, адже авторка і видавництво обіцяють цілих 3 частини!

Багато негативних відгуків на цю книгу було через гумор авторки. Особисто мені її жарти не заважали - навпаки вони трохи розбавляли весь теоретичний матеріал і численні приклади. Звісно, це справа смаку. Однак, я буду прихильницею того, що краще писати такі книжки, хоч і зі специфічним гумором, аніж не писати взагалі.
Щодо змісту - тут більше розвинена тема звуків і логіки української мови. Частково книжка повторює чинний правопис, але, знову ж таки, підхід авторки полегшує сприйняття інформації.
У книжці є багато прикладів, які я особисто зразу собі позначала маркерами для кращого запам'ятовування, є багато пояснень правил і основ мови, зокрема фонетики. Авторка намагається пояснити, чому українська мова така, а не інакша, вдаючись при тому в історію мови, і не лише нашої.
Мабуть, дипломованим філологам ця книжка, крім нагадування нічого не дасть, а от людям, які або готуються до ЗНО чи інших екзаменів, які в своїй роботі стикаються з текстами, ця книжка дуже пригодиться. Так само як і людям, які лише починають вивчати українську і хочуть осягнути всю її красу і велич.
Я вже замовила другу частину, і в захоплені чекаю початку читання - впевнена і вона буде по максимуму інформативною і практичною.
Також мушу окремо відзначити якість самого примірника - зручний формат, добрий друк і поліграфія. Взагалі захоплююся тим, що роблять редакторки видавництва "Віхола" - за пошук і працю з українськими авторами їм хоч вже можна пам'ятник ставити.

Автор та її книжечка є наочним прикладом того, що таке сучасна графоманія: безліч недолугих, примітивних жартів, навіть не те що на кожній сторінці, ні, книга просто з них починається, забагато "води" (в науково-популярній літературі це взагалі не припустимо), погано розподілений тематичний матеріал, в книзі багато, гм, дивних малюнків, але жодної структурної схеми (структурні схеми завжди були ознакою наскільки професійно автор володіє предметом). Постійно переслідує відчуття, що читаєш не книгу, а компіляцію інтернет-публікацій з особистої сторінки Дубчак, яка ще й не переймається тим, що по суті краде час у читача.
Писати цікаво - важко. А писати цікаво та змістовно на суто наукові теми - ще важче. Чому сучасним авторам видається, що вони вміють - загадка.