Книга Ярослава Мельника «Чому я не втомлююся жити» - є черговим шедевром з-під пера українського письменника. Це буквально збірка оповідань. Сюди увійшли одинадцять творів дуже різних за об’ємом та за внутрішнім наповненням. В першу чергу хочу застерегти віруючих людей від читання, адже книга постійно торкається релігійної теми. Автор дає читачам зрозуміти, що він специфічно розуміє образ Бога, і це може розійтись з переконаннями багатьох людей. На мій погляд, найкращим оповіданням є історія під назвою «Чому я не втомлююся жити» Це цікава розповідь про те, як суспільство винайшло можливість зробити людство безсмертним. Люди вперше змогли здійснити пересадку мозку у спеціально вирощену тілесну оболонку. Таким чином люди можуть жити сотнями, а то й тисячами років. Майже кожне оповідання захоплює, дивує, але є і ті, наприклад останнє, що трохи розчарували. Більшість історій має фантастичний характер з фантастичним вигаданим сюжетом. Оформлення книги посереднє, непримітне, папір досить тоненький, мова написання послідовна та зрозуміла. Рекомендую любителям українських авторів!

Ось і появився в моєму особистому рейтингу прочитаного за другу половину 2016-го новий лідер. Я радий і вражений. Адже не міг і близько уявити, що в нас є люди, які пишуть такі твори. В книгу ввійшли 11 геніальних оповідань. Так, це не перебільшення — абсолютно всі вони є надзвичайними і унікальними. Такого я ще не зустрічав ніде. Отож, коротко про деякі з них, хоча про кожне можна говорити дуже багато. Всі вони філософські. Думаю, ваше сприйняття дорівнюватиме вашому життєвому досвіду — в кожного воно різне. "Пробач, чи що" Коли ви спите і до вас вривається грабіжник, що ви робитимете? Герой цього оповідання мав револьвера. З метою захисту він вистрелює в цього мерзотника. А що робити ще? Можливо той би вбив самого власника дому чи когось з його сім'ї?! Так, правильно. А чи зробили б ви так? Так? А тепер замисліться, як до вас ставитиметься дружина — ви ж вбивця! Ви обірвали чиєсь життя. Заради чого? Заради пари сотень доларів чи заради блискучих прикрас? А в нього і мати була, і дружина, і сім'я. Ви приходите на похорон і бачите, скільки горя відчули люди завдяки саме вам! Останнє питання: хто ж тут мерзотник? "Автор" Коли письменник пише про письменника, залишається тільки його пожаліти, оскільки, напевно, він видихнувся. Головний герой — персонаж твору. "Але справа в тому, що той, хто мене, письменника, задумав і зараз пише, припавши до столу, — також автор: він мене пише, і я говорю, рухаюся, думаю". Він повністю усвідомлює свою незначущість, те, що в будь-який момент може набриднути автору і все закінчиться. Що він зробить? Опустить руки чи створить свій світ, вдихнувши життя ще в когось? Задумайтеся, може і вашу історію пише якийсь автор? Адже першим було слово. "Чому я не втомлююся жити?" Медицина перейшла межу заміни органів людини. Адже цей спосіб хоча й продовжував життя, проте не робив його достатньо якісним. Почалася нова ера. Мозок старої людини пересаджували в нове тіло, молоде і здорове. Та як сприйме це людство? Як ви подивись на матір, молодшу за вас на тридцять років? Чи відчуєте ви до неї ті глибокі почуття любові? А діти, старші за вас і кволі? То чи справді безсмертя така хороша річ? Чи дасть воно вам те, чого ви насправді бажаєте? І головне: чому ж насправді потрібно жити? В цій книзі є все. Це надзвичайна філософська книга. При прочитанні кожен згадає якісь моменти зі свого життя. Автор ніби залазить вам в голову і все там перевертає, розкопавши найглибинніші думки. Чи можете ви повірити, що найбільша радість — це світле сонечко вам в обличчя і можливість вдихнути? Ні? А я — так. Більшого щастя не існує. Моя оцінка: 10/10.

Совершенно случайно, увидев аннотацию на книгу «Маша, або постфашизм» Ярослава Мельника, в которой говорилось о том, что это антиутопия, я решила её приобрести автоматически, т.к. очень люблю этот жанр. Это было нечто! Меня поразило какие сильные эмоции вызвала во мне эта книга и я решила ознакомиться со всем, что найду у данного автора. Первые повести в сборнике вызвали у меня интерес и некие эмоции, но со временем они сменились непониманием. Лейтмотивом книги являются поиски Бога и поиски себя или героев повестей, как писателей – творцов. Если первая тема интересна мне, и я с радостью читала повести, в которых эта тема поднимается, то вторая меня особо не цепляет, да и в исполнении Мельника меня так и не заинтересовала. Больше всего я ожидала от работы, которая дала название книге, тем более что было в ней что-то схожее с полюбившейся «Машей…», но я, к сожалению, так и не получила ответ на заявленный вопрос. Признаюсь, что даже не закончила читать последнюю и самую большую повесть в сборнике, хотя по привычке обычно стараюсь «домучить» любую книгу. Вывод: не все работы любого автора могут быть «твоими», но нужно пробовать. Пока счёт в работах автора 1-0, но выбору года по версии ВВС 2013, дам еще один шанс.