Не скажу що це найкраща книга про стосунки, так як читаю зараз багато про психологію, шлюб, довготривалі стосунки, секс та психологію чоловіка та жінки, проте рекомендую до прочитання. Звісно як і кожну книгу потрібно сприймати з критичним мисленням і не все брати за чисту правду, є трохи стереотипів та упереджених думок з якими я б не погодилась. Або як мінімум ці твердження не стосуються усіх чоловіків чи усіх жінок. Цікаво написано про різницю мислення чоловіка та жінки, способи покращення комунікації, моменти, на які варто звернути увагу у стосунках. Написано просто і легко, книга читається на одному диханні.

Якщо в посередніх американських комедіях Ви бачили недостатньо багато стереотипів про стосунки чоловіків і жінок, то список можна легко поповнити, відкривши цю книжку. Але увага, змарнованого часу не повернеш! "Чому чоловіки хочуть сексу, а жінки потребують любові" — це не про психологію. Це про транслювання найстереотипніших уявлення, які не виходять за межі образу жінки-домогосподарки і чоловіка-"добувача". Важко уявити, що автори самі вірять в те, про що пишуть. Невже у ХХІ столітті досі хтось радить дівчині вдавати з себе дурненьку, щоб сподобатися "самцеві"? Автори наводять уривок з книжки для дівчаток початку 60-х років ХХ століття, висміюючи, яке недалеке уявлення про шлюб і шлюбні обов'язки було в автора книжки. Ідеї та бачення Алана і Барбари Пізів не надто далеко просунулися з тих часів. Нам досі розповідають, що жінка нещасна і не може стати щасливою, доки не знайде чоловіка, якому вона зможе готувати, прати, прасувати і т.д. Як на мене, найбільше, на що може згодитися книжка, це випадкове знайомство в барі. Всі поради, вміщені на її сторінках, зосереджені на тому, ким треба здаватися і яку ілюзію створювати, щоб сподобатися особі протилежної статі. Про які стосунки, засновані на ілюзіях, може йтися?.. Читала, шкодую, нікому не раджу.

Загалом я нечасто балую себе літературою з психології чи біології, проте на цю книгу наткнулася випадково завдяки розсилці сайту. Читати цю роботу я не збиралася, але мені раптом стало цікаво трохи заглибитися в людську психологію і я відкрила цю роботу Аллана та Барбари Піз. Як я і вважала, книжка є в більшій мірі розважальною, а не науковою, хоча в ній ведеться мова про дуже складні та серйозні речі, але все це подається у вигляді ненав’язливого діалогу з читачем. Перше, за що хочеться похвалити книгу це дуже легкий стиль написання авторів. Читається надзвичайно швидко, матеріал легко сприймається та запам’ятовується, а найголовніше те, що цю роботу приємно читати. Вона не відвертає від себе, як більшість подібної сухої літератури, яку хочеться закрити ще на початку і більше ніколи до неї не повертатися. Друге, що приємно вражає — приклади. Так, автори не просто надають читачеві теорію, вони кожне своє припущення підкріплюють прикладами, які читачам дозволяють краще зрозуміти суть сказаного, адже не так вже й просто розібратися в усіх цих гормонах та речовинах, що впливають на людську поведінку. Я, як людина далека від біології, була вражена багатьма фактами, які прочитала і всі ці експерименти, про які розповідається у книзі, здивували мене ще більше. Третє, що хотілося б виділити, це той факт, що в тексті немає так званої "води" — книжка на, мій погляд, коротка, проте розкриває тільки саму суть, без зайвих роздумів і одноманітного аналізу. Після її прочитання, можливо, інші читачі будуть вражені так само як і я, бо все зводиться до того, що... люди це прості механізми, або комп’ютерні програми, в які заздалегідь закладені певні функції та можливості і переступити через які неможливо. Людина — це механізм. Емоції — це речовини у нашому тілі. Душа — це процеси у головному мозку. Так, це звучить цинічно та песимістично, проте саме такі висновки можна винести з цієї книги. Найстрашніше те, що приклади і доводи авторів цілком реалістичні. Людина дійсно є біологічною істотою, вона передбачувана і підкорюється всім програмам, які в неї закладені. Насправді для мене це стало особистою великою прикрістю, адже виходить, що все, у що вірить людина, всього лише марево і нічого особливого та духовного в ній немає. Звичайно автори у деяких випадках наводять приклади, які суперечать їх теорії існування кохання, проте це виглядає так, ніби вони просто хочуть підтримати читача, дати йому надію на те, що все ж таки щось магічне існує в людській сутності. Проте цих прикладів дуже мало і, як мені здалося, автори й самі в них не дуже вірять. Їхній підхід до теми кохання дуже консервативний та сухий, тому після цієї книги особливо тендітні жінки можуть перестати вірити у кохання взагалі, адже книга ясно каже, що його не існує. Є тільки інстинкти та біохімія. Можливо, так воно і є, у всякому разі це близько до істини, але на Землі живе сім мільярдів людей. Всі вони різні і в кожного своя історія. В деяких людей трапляються такі надзвичайні історії, що жодна наука це не пояснить. Я б дуже радила прочитати цю книгу іншим, проте не сприймати її всерйоз — це ще одна особиста думка, не більше. Ви можете бути згодні, або ні, адже це лише погляд на ситуацію з точки зору двох людей з мільярдів.