Чоловік на ім’я Уве

Книга "Чоловік на ім'я Уве" схожа на ковток свіжого повітря. Це справді незабутня історія, яка, безумовно, потрібна в епоху, коли більшість із нас більше не розмовляє з сусідами і вважає, що ділитися з кимось дрібними незгодами причина відчужувати їх, засуджувати або робити їх ворогом.
Такий випадок з Уве, людиною, яка практично зробила кар’єру, створюючи ворогів. Він просто капризний старий, якому ніхто не приділяє особливої ​​уваги.
Бекмен вплітає в свою книгу велику глибину і шари складності, щоб історія стала не просто химерною книгою про старого, а історією людина з трагічним минулим, здатна викупитися і показати, що всі ми можемо подолати погані дні, навіть якщо це кожен день, за невеликої допомоги наших сусідів.
Це була така приємна історія! Мова йде про трансформації, які ми проходимо у житті, і про те, як різні події в нашому житті впливають, формують нас і роблять нас такими, якими ми є сьогодні.
Я рекомендую цю книгу всім, навіть тим, хто насправді не є величезними читачами.

Чоловік на ім’я Уве - книга про 59 літнього буркуна, який на справді є дуже доброю та людяною особою. Вся книга пронизана прекрасним тонким гумором, який дуже колоритно перекладений на українську мову. Ні разу не пошкодувала про те, що вибрала саме україномовний варіант. Назвати книгу комедією не можливо, так як в сюжеті дуже багато трагічних подій та все ж, після прочитання не залишається гіркого післясмаку чи трагізму. Твір про саме життя про кохання в вищій його формі, про людяність, про гідність та чесність, про почуття обов'язку та відповідальність, про принципи. Отримала задоволення від прочитання книги, автору вдалося надати твору атмосферність, доброту та навіть деяку чарівність.

Книга "Чоловік на ім'я Уве" така легка, що з перших сторінок здається наче ти потрапляєш в якусь невагомість, де немає ні часу, ні життєвих негараздів та турбот. Бакман пише настільки заворожуюче, що веде тебе під руку від першої до останньої сторінки, не відпускаючи ні на мить.
Мені здається, в чоловікові Уве в той чи інший момент, але кожен читач впізнає трішечки себе, коли стаєш похмурим і нетерплячим до всього світу.
Дуже рада, що саме зараз, в якийсь дуже не стабільний психологічно для себе час віднайшла цю книжку. Вона змушує посміхатись, переосмислювати свої думки і кроки, а головне - просто радіти життю - різному, не завжди веселому й легкому, але завжди чарівному, як твори Фредріка Бакмана

Є такі книги, зустрічі з якими ніколи не набридають, вони наснажують, надихають і залишають щемний спогад у серці на все життя.
З роману "Чоловік на ім'я Уве" сучасного шведського письменника Фредріка Бакмана почалося моє знайомство з його творчістю. І от через два роки я вирішила перечитати книгу - цьогоріч дивилася фільм і рекомендувала його до перегляду іншим. Моя думка не змінилася: кінострічка хороша, вона просто трохи інакша. Так завжди буває з екранізаціями книг, бо кіно - це інше мистецтво. Але роман "Чоловік на ім'я Уве" просто розкішний у майстерному українському перекладі. Та й читання вдруге відкриває нові грані, дарує неймовірні емоції та рефлексії. Але і попередні супутники поруч: сльози, переживання і трепет.

Вдівець, 59-річний Уве, з перших сторінок постає перед читачем дуже принциповою та категоричною людиною. У нього все повинно бути ідеальним: ранкове пробудження вчасно без будильника; чашка кави, заварена в старомодній кавоварці із завжди однаковою пропорцією кавових зерен. Навколишній світ, який не розділяє правил Уве, розчаровує його. Тому він все намагається контролювати. Постійний вранішній ритуал - обхід вулиці свого житлового району з метою перевірки порядку від гостьової парковки до контейнерів зі сміттям. А причина цього, на перший погляд снобізму, криється у великій самотності Уве: прокидатися щодня та не мати жодної мети. Він втратив ту єдину - найдорожчу в цілому світі, ба більше: Соня і була його цілим світом. І коли вже здається, що точка неповернення досягнута, коли немає ніяких очікувань, окрім смерті, життя Уве кардинально змінюється з появою нових сусідів. З цього моменту й закручується сюжетна основа книги, що кожним розділом крає серце.

Якщо ви ще не знайомі з творчістю Фредріка Бакмана, обов'язково розпочніть. А далі стиль письма автора затягне в полон, бо кожна наступна книга як пожива для душі, осмислена словом.

Уве - скряга. Його життя живе чорно-білими тонами. Є правила, яких слід дотримуватися, і якщо ви їх не дотримуєтесь, будьте ласкаві, зверніть увагу. Він розміщує попереджувальні знаки у своїй ратуші в Швеції, і він б'є по вікну вашого автомобіля, якщо ви їздите своїм автомобілем там, де це заборонено. Або якщо ви паркуєтеся незаконно. Або якщо ви відпочиваєте, ви їдете на велосипеді біля сараю для інструментів. Або вигулюйте собаку по його клаптику галявини. Він навіть злиться на дикого кота, який вчинив якийсь проступок. Він не може зрозуміти, чому будь-яка нормальна людина купує іншу машину, крім Saab. Що й казати, у нього немає друзів і вони йому не потрібні. Він особливо вправно бореться з бюрократами. Це одне з його небагатьох задоволень у житті. Йому стає ще гірше, коли вмирає його дружина. Ми взнаємо це ще на початку історії. Вона тримала його на дистанції, і його любов до неї була єдиною метою його життя. Тепер, коли її немає - він хоче приєднатися до неї з іншого боку. Він приносить квіти на кладовище і розмовляє з нею. Він робить кілька спроб «приєднатися до неї», але кожного разу його перебивають, коли доводиться везти когось із сусідів до лікарні.

Чула про цю книгу в багатьох джерелах, до того ж вона часто фігурує в різних рейтингах, тож давно хотіла прочитати. Очікувала більшого. Чуттєва історія про чоловіка у віці, який більше не бачить сенсу жити, але з появою нових сусідів з ним починають траплятися всілякі дивні ситуації, які потроху наповнюють його життя сенсом. Загалом, цікавий сюжет і можливість дізнатися більше про життя пересічного жителя Швеції, але мене відштовхнув ідеалізм, яким просякнута книжка. Автор порушує багато соціальних проблем: міграцію, сексуальну орієнтацію, відносини батьків і дітей тощо, але настільки все ідеалізує, що складається враження ніби дивишся типовий американський фільм, де після негараздів всі збираються за одним столом і співають пісень. Тож раджу, якщо хочеться почитати щось легке і позитивне, але якщо очікуєте вишуканої прози, то це не вона.