Електронна книга Чоловік на ім’я Уве

Окей, буду однією з тих, кому книжка, м'яко кажучи, не зайшла. Я навіть пожалкувала, що дочитала її до кінця.
Галасу ж навколо цієї історії (та і автора) було аж задохіба - я повелася.
Та книжка виявилась ну дуже вже посереднім чтивом. Нудним. Не сподобалося взагалі.
Сюжет практично відсутній, доволі передбачуваний розвиток подій, плоско прописані герої. Особливо головний, Уве. Стереотипний буркотливий старіючий цинік, який вкрай тужить за своєю покійною дружиною, практично святий (якщо копнути), хоч і поводить себе антисоціально? Доволі ”оригінально”, ага? Беремо.
Та й стиль автора якийсь “блогерський”, не більше. Явно відчувається, як Бакман занадто старається, багато повторюється, при всьому тому намагається бути дотепним, але якось у нього то не виходить і в більшості “нууу, та й таке..”. А ще я не люблю, коли виїжджають за рахунок сентиментальності, намагаючись виточити з читача сльозу чи видавити зойки замилування. Для мене такі прийоми викликають лише закочування очей і голосне “Оой, та камон!”.
Вважайте мене безсердечною, але це 2/10.

Чула про цю книгу в багатьох джерелах, до того ж вона часто фігурує в різних рейтингах, тож давно хотіла прочитати. Очікувала більшого. Чуттєва історія про чоловіка у віці, який більше не бачить сенсу жити, але з появою нових сусідів з ним починають траплятися всілякі дивні ситуації, які потроху наповнюють його життя сенсом. Загалом, цікавий сюжет і можливість дізнатися більше про життя пересічного жителя Швеції, але мене відштовхнув ідеалізм, яким просякнута книжка. Автор порушує багато соціальних проблем: міграцію, сексуальну орієнтацію, відносини батьків і дітей тощо, але настільки все ідеалізує, що складається враження ніби дивишся типовий американський фільм, де після негараздів всі збираються за одним столом і співають пісень. Тож раджу, якщо хочеться почитати щось легке і позитивне, але якщо очікуєте вишуканої прози, то це не вона.

Книга "Чоловік на ім'я Уве" схожа на ковток свіжого повітря. Це справді незабутня історія, яка, безумовно, потрібна в епоху, коли більшість із нас більше не розмовляє з сусідами і вважає, що ділитися з кимось дрібними незгодами причина відчужувати їх, засуджувати або робити їх ворогом.
Такий випадок з Уве, людиною, яка практично зробила кар’єру, створюючи ворогів. Він просто капризний старий, якому ніхто не приділяє особливої ​​уваги.
Бекмен вплітає в свою книгу велику глибину і шари складності, щоб історія стала не просто химерною книгою про старого, а історією людина з трагічним минулим, здатна викупитися і показати, що всі ми можемо подолати погані дні, навіть якщо це кожен день, за невеликої допомоги наших сусідів.
Це була така приємна історія! Мова йде про трансформації, які ми проходимо у житті, і про те, як різні події в нашому житті впливають, формують нас і роблять нас такими, якими ми є сьогодні.
Я рекомендую цю книгу всім, навіть тим, хто насправді не є величезними читачами.

Уве - скряга. Його життя живе чорно-білими тонами. Є правила, яких слід дотримуватися, і якщо ви їх не дотримуєтесь, будьте ласкаві, зверніть увагу. Він розміщує попереджувальні знаки у своїй ратуші в Швеції, і він б'є по вікну вашого автомобіля, якщо ви їздите своїм автомобілем там, де це заборонено. Або якщо ви паркуєтеся незаконно. Або якщо ви відпочиваєте, ви їдете на велосипеді біля сараю для інструментів. Або вигулюйте собаку по його клаптику галявини. Він навіть злиться на дикого кота, який вчинив якийсь проступок. Він не може зрозуміти, чому будь-яка нормальна людина купує іншу машину, крім Saab. Що й казати, у нього немає друзів і вони йому не потрібні. Він особливо вправно бореться з бюрократами. Це одне з його небагатьох задоволень у житті. Йому стає ще гірше, коли вмирає його дружина. Ми взнаємо це ще на початку історії. Вона тримала його на дистанції, і його любов до неї була єдиною метою його життя. Тепер, коли її немає - він хоче приєднатися до неї з іншого боку. Він приносить квіти на кладовище і розмовляє з нею. Він робить кілька спроб «приєднатися до неї», але кожного разу його перебивають, коли доводиться везти когось із сусідів до лікарні.

Є такі книги, зустрічі з якими ніколи не набридають, вони наснажують, надихають і залишають щемний спогад у серці на все життя.
З роману "Чоловік на ім'я Уве" сучасного шведського письменника Фредріка Бакмана почалося моє знайомство з його творчістю. І от через два роки я вирішила перечитати книгу - цьогоріч дивилася фільм і рекомендувала його до перегляду іншим. Моя думка не змінилася: кінострічка хороша, вона просто трохи інакша. Так завжди буває з екранізаціями книг, бо кіно - це інше мистецтво. Але роман "Чоловік на ім'я Уве" просто розкішний у майстерному українському перекладі. Та й читання вдруге відкриває нові грані, дарує неймовірні емоції та рефлексії. Але і попередні супутники поруч: сльози, переживання і трепет.

Вдівець, 59-річний Уве, з перших сторінок постає перед читачем дуже принциповою та категоричною людиною. У нього все повинно бути ідеальним: ранкове пробудження вчасно без будильника; чашка кави, заварена в старомодній кавоварці із завжди однаковою пропорцією кавових зерен. Навколишній світ, який не розділяє правил Уве, розчаровує його. Тому він все намагається контролювати. Постійний вранішній ритуал - обхід вулиці свого житлового району з метою перевірки порядку від гостьової парковки до контейнерів зі сміттям. А причина цього, на перший погляд снобізму, криється у великій самотності Уве: прокидатися щодня та не мати жодної мети. Він втратив ту єдину - найдорожчу в цілому світі, ба більше: Соня і була його цілим світом. І коли вже здається, що точка неповернення досягнута, коли немає ніяких очікувань, окрім смерті, життя Уве кардинально змінюється з появою нових сусідів. З цього моменту й закручується сюжетна основа книги, що кожним розділом крає серце.

Якщо ви ще не знайомі з творчістю Фредріка Бакмана, обов'язково розпочніть. А далі стиль письма автора затягне в полон, бо кожна наступна книга як пожива для душі, осмислена словом.

Одного разу мені трапилась до рук ця книга. Я і не планувала починати читати Бакмана, проте вирішила все ж таки спробувати, зважаючи ще й на купу позитивних відгуків в його бік. Що ж, враження у мене залишились неоднозначні. З одного боку, я вважаю книгу зворушливою та цікавою, а з іншого - вона не справила на мене сильного враження.
Із плюсів: книга дуже легка, має цікавий та неординарний сюжет, дещо смішних персонажів, які своїми вчинками та нетиповими діями змушують вас посміхатися та дивуватися. Дуже зворушлива розв'язка, яка навіть мене, людину зовсім не сентиментальну, змусила пустити сльозу.
Із мінусів: як на мене, у книзі занадто гнітюча - реалістична атмосфера. звісно, за сюжетом так і має бути, тож, можливо, це просто мої забаганки, а не мінус книги.
Загалом, раджу ознайомитись із книгою, щоб самостійно зрозуміти, чи до вподоби вам книга, чи ні.

Здається тепер я розумію чому Фредрік Бакман є улюбленим автором багатьох моїх друзів і знайомих. І чому вони так палко радили мені його книги, особливо «Чоловік на ім‘я Уве». Ця книжка є максимально доброю у всіх проявах добра. Хоча на сторінках ми зустрічаємося зі старим буркотуном Уве , який понад за все хоче спокійно покінчити життя самогубством, але те що він переживає і чому він саме такий це захоплює. Сама історія його життя є вельми цікавою. І автор написав класний, справді вагомий текст максимально зрозумілою і простою мовою. Ще ми зустрічаємо у творі кота, якого понад за все ненавидить Уве, старого друга Уве - Руне, жінку Уве - Соню, і звичайно «прекрасних» сусідів Уве. Читати твір було дуже легко і швидко. Я насправді навіть не помічав сторінки за сторінкою. Цьому сприяли коротенькі розділи (8-10 сторінок кожен), які мали круті назви і допомагали не втрачати ритм. Повторюся книга суперова і заслуговує на місце у топі книг за рік. Однозначні 5 зірочок і впевненість, що продовжуватиму слідкувати за творчістю автора.

Досить довго "ганялась" за цією книгою, оскільки вона постійно була на слуху. Багатьох вона захопила та зворушила, однак я чекала від неї більшого.
Це досить легка історія про буркотливого чоловіка, що живе за правилами та не вміє виражати своїх почуттів. Через втрату дружини він стає ще більш відстороненим і навіть думає про самогубство. Однак через появу нових сусідів він потрапляє у різноманітні ситуації, які з одного боку відтерміновують його плани на смерть, а з іншого - надають його життю певного сенсу.
Місцями книга нудна, бо Уве надзвичайно цікавою людиною не назвеш, але місцями кумедна через курйози, які з ним трапляються.
Це не та книга, яку я прочитала на одному диханні і запам'ятала на все життя. Все ж думаю, що вона трохи переоцінена. Однак я зовсім не шкодую, що взяла її до рук. Досить цікаво було спостерігати за трансформацією підходів до життя головного героя та за еволюцією його буркотливості.
Уве - дивний, грубоватий і досить неоднозначний. Можна подумати, що він усіх ненавидить, однак я думаю, що це просто його дуже своєрідна любов.

Дуже люблю творчість Фредріка Бакмана, але як би дивно це не звучало, не всі книги подобаються однаково, деякі не сподобалися взагалі, але  "Уве" на щастя не розчарував.
Уве самотній старий у якого в житті не залишилося нічого, ні дружини ні дітей, задається він питанням, "а навіщо ж мені жити тоді?". Уве виношує план померти, але для початку потрібно закінчити всі справи, та життя досить дивна штука і має свій план.
Уве знайомиться з сусідами, вагітна жінка її дочка і чоловік, вони стануть для Уве сім'єю, хоча буркотливий старий і намагатиметься аби нав'язливі сусіди відв'язалися, але душею все більше до них прив'язується.
Як завжди, Бакман змушує розчулитись і замислитися про важливе, не варто бути до людей байдужим і не завжди буркотливий старий не потребує вашої допомоги, можливо так він дає зрозуміти, що він смертельно самотній. Самотність це завжди страшно, а тим більше для людей похилого віку, коли ввечері з ними тільки примари минулого життя. Одна з найкращих книг автора дуже сподобалася.

Чоловік на ім’я Уве - книга про 59 літнього буркуна, який на справді є дуже доброю та людяною особою. Вся книга пронизана прекрасним тонким гумором, який дуже колоритно перекладений на українську мову. Ні разу не пошкодувала про те, що вибрала саме україномовний варіант. Назвати книгу комедією не можливо, так як в сюжеті дуже багато трагічних подій та все ж, після прочитання не залишається гіркого післясмаку чи трагізму. Твір про саме життя про кохання в вищій його формі, про людяність, про гідність та чесність, про почуття обов'язку та відповідальність, про принципи. Отримала задоволення від прочитання книги, автору вдалося надати твору атмосферність, доброту та навіть деяку чарівність.

Книга "Чоловік на ім'я Уве" така легка, що з перших сторінок здається наче ти потрапляєш в якусь невагомість, де немає ні часу, ні життєвих негараздів та турбот. Бакман пише настільки заворожуюче, що веде тебе під руку від першої до останньої сторінки, не відпускаючи ні на мить.
Мені здається, в чоловікові Уве в той чи інший момент, але кожен читач впізнає трішечки себе, коли стаєш похмурим і нетерплячим до всього світу.
Дуже рада, що саме зараз, в якийсь дуже не стабільний психологічно для себе час віднайшла цю книжку. Вона змушує посміхатись, переосмислювати свої думки і кроки, а головне - просто радіти життю - різному, не завжди веселому й легкому, але завжди чарівному, як твори Фредріка Бакмана

Живе собі у кінці вулиці старий.
Нудний, злий старий дядько, що недолюблював усе й усіх кругом. Особливо того облізлого кота, що ошивається навколо його будинку.
Старий має свої особливі щоденні традиції і кохану дружину, що вже пішла. Хоча, старий і не мириться з цією думкою.
І здавалося б, стільки негативу з нього пре, що краще завжди триматись осторонь. Але нові сусіди не шукають легких шляхів, і вриваються в життя діда буквально зносячи його поштову скриньку і закидуючи його будинок своїми ж дітьми.
Це сумна і смішна, надзвичайно глибока і в той же час банальна книга, що зв'язує минуле, сучасність, красивий шведський райончик і близькосхідні прянощі.
І кіт, звичайно. Кіт як один з ключових персонажів завжди накидує книзі доброго рейтингу. Тут їх навіть два - один з сьогодення і один - з минулого :)
Можливо, ти не прочитаєш цю книгу за один вечір, а можливо, проковтнеш за кілька годин - це дуже тепла історія до осіннього какао.
І чудова книга, щоб почати знайомство з творчістю Бакмана.
Всі найдобріші зірочки світу - цій книзі.

"Чоловік на ім'я Уве" – це буденна історія, але саме це робить її такою особливою. Читаєш про звичайні сутички сусідів, повсякденні проблеми та звичайні дні хмурого дідугана, якого, можливо, навіть не полюбиш спочатку. Однак Фредерік Бакман проводить читача через усе життя головного героя, показує його кохання, його труднощі, його перемоги, його горе. Таким чином, починаєш розуміти, що за хмурою поведінкою та тонною сарказму завжди криється душевна історія. Через це герої Бакмана сприймаються як справжні люди, яких можна зустріти на вулиці чи які живуть по сусідству. Тож книга дарує безліч емоцій: і усмішки, які з'являються протягом усієї історії, і сльози, які просто неможливо зупинити, читаючи останні сторінки. Про Уве читаєш всього-на-всього декілька днів, якщо не годин, але він залишається у пам'яті та серці на довгий час. 

Давно хотіла почитати цього автора, бо часто зустрічалася реклама з його книгами, і всі бестселери, то й було цікаво "чому"?
Спочатку хотіла замовити про бабусю, але вирішила почати все ж з першої книги.
Коли почала читати одразу було якесь дивне відчуття, типу чого ця книга бестселер? Звичайна переповідка про життя старого чоловіка. Однак ближче вже до сотої сторінки зрозуміла, що не все так просто як здається - потрібно дивитися глибше. сенс тут насправді дуже глибокий та щирий, котрий стосується кожного. Ми часто думаємо про людей погано, поки не дізнаємося, чому вони насправді такі. І зрештою виявляється, що наша доброта може все змінити.
Перше враження оманливе, як то кажуть.
Книга сподобалася, тому що попри те, що історія головного героя доволі драматична, автор легко її переповідає, що сльози наче й не навертаються. особливо для мене була ця тема близька, бо сама не так давно втратила близьку людину, то ж думала, що облишу читати книгу взагалі, але мені подобається, як автор вдало переплітає певний гумор у книзі та оптимізм сусідів, які власне й витягають Уве із депресії та песимістичного життя.

Вперше я так довго відкладала книгу. Чому? Тому шо бачила фільм і фінал книги мені був відомий.. книги Бакмана відрізняються реалістичністю .. він пише про складні, але життєві речі, приправляючи їх гумором. Як і кожна книга Бакмана - ця про людей. Звичайних людей.
Головний герой -старий буркотун Уве.
Але не проникнутися теплими відчуттями до нього просто неможливо. Він не терпить інших людей, живе за чіткими правилами та важко сприймає нове. Тому не дивно, що сусіди, які нещодавно переїхали в будинок неподалік, перевертають його життя з ніг на голову... Та, заодно, відкривають нам справжнього Уве – чоловіка з великим серцем! Це історія про саме життя, у всій його красі та несправедливості. Історія про вміння любити: віддано й по-своєму, але до кінця. Врешті-решт, історія про те, як важливо бути собою, не йти проти власних принципів та не припиняти боротьбу попри всіх і все. Щира, емоційна та зворушлива життєва історія старого Уве змусить вас і плакати, і сміятись. Але ви точно її полюбите!

Очень нашумевшая книга. Про нее говорили все и везде. Я тоже решила познакомиться с этой историей. И с автором за одно. Когда я начинала ее читать, я абсолютно не знала о чем эта история. Я поддалась всеобщему хаосу вокруг этой книги.
История повествует про старика по имени Уве, который хочет свести счеты с жизнью. Он не видит больше смысла жить. Он остался совсем один. Но череда событий, которая берет свое начало в тот момент, когда Уве осталось считаные минуты до совершения своего страшного плана, кардинально меняет жизнь мужчины. Его планы откладываются. Что же произошло и что же будет в итоге?
В общем книга читается очень легко и быстро. История, не смотря на завязку, очень добрая, трогательная и вызывает эмоции. Во время чтения были моменты, которые вызывают искренний смех и слезы.
В принципе, я не пожалела, что познакомилась с этой книгой, но все-таки ожидала большего, учитывая ажиотаж вокруг нее. А может это я не до конца прониклась.
В любом случае я продолжу знакомство с творчеством автора.

Нещодавно прочитала книгу Фредріка Бакмана "Чоловік на ім'я Уве". Своєї черги на полиці вона чекала давно, та все руки не доходили.
Я можу, звісно, сипати красивими словами або мудрими термінами, але це будуть всього лише сухі слова, які не передадуть і крихти тих відчуттів, які я пережила, читаючи цю книгу.
Колись про Уве порадила мені прочитати колега по роботі - як твір, який може змінити погляди на багато речей у житті. Згодом "Уве..." прочитала моя мама (яка читає приблизно у чотири рази більше, ніж я). Тож уявляла приблизно, що книга має мені сподобатися.
Тепер про автора.
Фредрік Бакман, молодий чоловік з примруженими на всіх фото очима, хлопчина, який кинув богословський заклад і працював водієм-далекобійником, а пізніше став досить відомим у Швеції блогером, дізнався одного разу історію про реальну людину, конфліктного і скандального дідуся. Дружина пожартувала, що й у самому Фредрікові є щось в характері від того типа. Після цього і з'явився перший його роман "Чоловік на ім'я Уве". До речі, одна з центральних героїнь "списана" з його дружини, якщо я правильно зрозуміла.
Для мене на сьогоднішній день це найкраща книга з усіх прочитаних.
Хочу прочитати всі книги Бакмана.
Якщо ви сприймаєте все близько до серця, будьте обережні з книгою. Готуйтеся - будуть сльози. І це попри те, що є в романі комічні моменти.
... Як кажуть мої учні, "не знаю, як завершити" свою писанину....
Хіба що одним словом - ВРАЗИЛО.