Творчість Павла Мовчана – це перехрестя вічності й миті, його ліричний герой намагається вхопити, зберегти в поетичному слові красу, довершеність кожного дерева, стеблини, листка, зернини, неповторних краєвидів, кожної хвили власного буття й буття тих, хто так чи так, міцно чи випадково, із ним пов'язані. Найціннішими серед них є миті кохання, які тривають у часі, дають підґрунтя для того, щоби прийняти важкий, повільний, але нестримний поступ історії як неминучість.

Саме ці миті й відповідно любовно-еротична лірика як квінтесенція цього літературного роду, належать до пріоритетів для абсолютної більшості «пересічних» читачів, бо що ж іще може бути індивідуалізованішим і суб'єтивнішим у ліричних мотивах, у художній літературі загалом? А читачі в неповторних рядках-версах шукають спільне й відмінне зі своїм неординарним досвідом кохання, любовних переживань й пристрастей. І тоді відкривають для себе на тому провісному перехресті Павла Мовчана як неперевершеного співця кохання.