Неймовірний роман однієї із сестер Бронте. Але Емілі відрізняється від своїх сестер. В її творі кохання показане зовсім з іншого боку. А якщо ж вам захочеться переповісти сюжет цієї книги, то запевняю, це буде не так легко. Та незважаючи на це книга захоплює і читається на одному диханні. За це я і люблю “Буремний перевал”: це одночасно і роман з Англії 19 століття, і одночасно він дуже відрізняється від творів того ж часу. Ще мені подобається як побудований сюжет, марно намагатись переповісти його, тож просто раджу прочитати!

Всі ми неодноразово чули в романтичних фільмах чи книжках цитату "З чого б не були зроблені наші душі, моя та його - вони однакові". Так от, вона народилась від пера англійської письменниці Емілі Бронте на сторінках її єдиного, але тим не менш, просто чудесного, роману - "Буремного перевалу". Це була моя друга по рахунку книга сестер Бронте. Після прочитання “Джейн Ейр” стало цікаво прочитати книгу, яку хвалять не менше - “Буремний перевал”. Спершу я не сильно хотіла читати цю книгу, через якісь свої непідтверджені упередження, але на щастя, вона, все-таки, попала мені до рук. Скажу одразу, що мене мало що може захопити до такої степені, щоб я читала по 100-150 сторінок за вечір (а читаю я ненайшвидше), але роман Емілі Бронте справив на мене саме таке враження. Я просто не могла відірватися від історії декількох поколінь і захоплено перегортала сторінки, будучи просто зачарованою прекрасною мовою, пейзажами та широко розкритими персонажами. Незважаючи на класичність роману, він є дуже емоційним та наповнений барвами. Кожен герой, навіть другорядний прописаний дуже детально та цікаво. Спостерігати за історією родин, що живуть у Буремному перевалі було одним задоволенням. Ще що мене неймовірно захопило це присутність головного героя і антигероя в одному лиці. Ти одночасно співчуваєш і ненавидиш його - дивно, але це неймовірне відчуття. Також ця книга чітко описує те, як з великого кохання може вирости велика ненависть, що показує неймовірну силу твору й самої авторки. Неймовірно чутлива, але й темна історія кохання Хіткліфа і Кетрін змушує заглибитись в історію глибоко і надовго.

Нарешті я розкусила цей горішок класичної літератури. І що можу сказати? Це дуже дивна для мене книга… Дивна саме по стилізації тексту – розповіддю історії займається служниця, хоч сама вона перебуває в тіні, що для мене було якось раптово. Сам же текст дивно коливається, у нього досить дивна динаміка: від агресії та ненависті до затишшя і пасивної невдоволеності. Зав'язки і кульмінації як таких не було. Але я і не читала книгу через силу - читалося досить рівно, але всухом'ятку. Персонажі теж були дуже дивні – велика кількість однакових імен трохи дратувала, бо я не відразу могла зрозуміти про кого саме йдеться у розповіді. Так, мені вартувало великих зусиль зрозуміти, що є мати і дочка, і що мова йде про двох зовсім різних людей. Загалом, можу сказати, що ця книга лишилась для мене не до кінця зрозумілою. Що ж, можливо, це моє упущення. Хай буде так. Але, начитавшись величезну кількість захоплених відгуків, я очікувала більшого. Бо мої відчуття після прочитання цієї книги ніяк не резонують з захопленою більшістю. Як на мене, це доволі посереднє чтиво.