У своїй рідній Норвегії книга викликала справжній фурор: її визнали однією з «25 найкращих книжок для дітей», поруч із «Мумі-тролями» та «Вінні Пухом».

Будні теж бувають цікавими – саме це норвезький автор Руне Белсвік мав довести своєму сину, що хотів казку про напад лева, а не про побудову стосунків зі своїм оточенням. Так і з’явився Булькало. А ще його крихітна Країна біля річки з нечисленним, але дуже колоритним населенням: сором’язливий Пундик, артистична Октава, працьовитий Пекар Лис, підступний Загрібайко. Їхні пригоди насправді починаються з дрібниць: достатньо просто перечепитися через лопату, а потім врятувати Качку з яйцем чи захотіти зробити річку просто серед кімнати: а там уже й викрадач річок і навіть лев не забариться. А з порятованого яйця може з’явитися справжнє Каченя, про яке доведеться піклуватися, пояснювати йому звідки на небі місяць та годувати пудингом, а потім усім разом пити сік з небилиць або кряблук та наминати хрустики.

Ніхто з персонажів не лишається осторонь карколомних подій, вони всі взаємодіють, іноді сварячись, але неодмінно вирішуючи проблему, яка, за словами автора, єднає дітей і дорослих: як полюбити і заслужити любов. У героїв книги немає точного віку чи однозначної зовнішності, лише окремі впізнавані деталі-атрибути на кшталт широкополого капелюха, який ховає від дощу, або камінчиків для булькання, що призначені для кидання в річкову воду, аби та булькотіла. Всі інші деталі зовнішності може домалювати дитяча уява. У цій справі неабияк допоможуть ілюстратори українського видання Марина та Дмитро Демковичі з їхньою невимушеною скетчевою технікою і оформленням всього у двох кольорах: чорному та смарагдовому. Завдяки цьому прийому ілюстрації виглядають нічим не обтяженими та безтурботними, а численні крихітні детальки додають їм чарівної мерехтливості.

Блискучою текстовою частиною українська адаптація завдячує перекладачці Ірині Сабор, котра наразі мешкає в столиці Норвегії – Осло і налагоджує українсько-норвезькі літературні зв’язки. Їй вдалося зберегти характерні особливості героїв через їхні нові українські імена та барвисту лексику (особливо цікаво спостерігати за їхніми суперечками).

Історії Булькала близькі маленьким читачам уже тому, що між нашим і їхнім світом дуже тонка межа: у нас теж бувають проблеми зі сміливістю та впевненістю, на нашому шляху теж траплються зарозумілі зухвальці, проте, здається, у наших лісах таки не росте сріблолист та небилиці. А якщо небилиці й виростають, то вони точно не їстівні. Хоча хто зна напевно? Точно можна сказати лише одне: прочитавши цю книгу, ви неодмінно повернетеся до неї знову, бо там затишно і весело, а ще пахне хрустиками та пудингами.