Прочитала всю трилогію. На Відьмаку автор навчився, на Сазі відірвався як слід. Я в захваті. Я в шоці від його навички закохувати читача в персонажа, який дай Бог, аби з'явився в кінці книги, але коли з'являється в другій - він ніби старий товариш, якому радієш, як рідному. На жаль, їх уже не видають. Дві книги ледве вигризла на ОЛХ :(

Дізнався я про «Сага про Рейневана», або як іще її називають Гуситська трилогія, завдяки неймовірно популярному роману про Відьмака того ж автора. Так як мені дуже сподобався роман. Я подумав, що і інші твори його цікаві. І не прогадав. «Сага про Рейневана» - дуже цікавий роман. Я дуже багато дізнався про давні часи та безліч цікавої інформації про церкву. Навіть не думав, що аж настільки все так було. Звісно там можна зустріти багато чого неймовірного, але ми тоді не жили звідки нам знати, що такого не було. Частина тексту надрукована іншими мовами, для мене це не особливо було проблемою, бо я вивчав латину, а чеська та польська дуже схожі з українською. (Переклад цих вставок можна знайти в кінці книги) Історія про давні події дуже детально описані. Є батальні сцени. Війна там показана майже у всій її красі. Жорстокість та інтим присутні і не рекомендував би читати це дітям. Книга як для мене не тяжка в читанні, бо читав в 10 разів складніші. Рекомендую для прочитання всім хто любить романи, драми, фентезі і просто для прочитання.

Читала всю «Сагу про Рейневана» у 16 років, тепер перечитую в 24. Колись «Божі воїни» майже нічим мені не запам’яталися. Довгий час я думала, що це відверто філерна частина, яка поступається першій. Наразі моя думка протилежна. Щонайперше: порівняно із «Вежею блазнів» у головних героїв з’явилася мотивація! До неї теж часом є питання, але вона принаймні є. Тепер персонажів не просто теліпає з точки А в точку Б за волею автора – вони самі туди йдуть, у них є місія. Від історії про «втрапив до халепи і рятуюсь» сага перейшла до «я маю ціль і досягаю її». Події навколо персонажів набувають більшого масштабу. Якщо перша книга була про пригоди кількох людей, то друга вже про війни і кампанії. З тих пір, як вперше прочитала трилогію, у пам’яті лишилась низка яскравих сцен. Мені здавалося, що вони з 1 або 3 книги – а виявилося, що з 2. Тож «Божі воїни» з філера перетворилися для мене на насичену історію. Також пам’ятала враження, що в 1 книзі Рейневан був тюхтієм, а в 2 став непомірно жорстоким. А ще кілька кривавих сцен, які в 16 років мене пройняли. Наразі все виглядало не настільки яскраво. Головний герой, як на мене, нарешті дотягнув до «фентезійного стандарту» - тобто може постояти за себе, помститися кривдникам, реалізувати відчайдушний план заради великої місії. Український переклад все ще виглядає важчим для сприйняття, ніж російський з моїх спогадів. У «Вежі блазнів» була незліченна купа приміток перекладача, у яких пояснювалися всі можливі підтексти та контексти, що аж врешті це втомлювало. Майже половину «Божих воїнів» із примітками відбувається те саме – а потім вони раптом зникають. І це разюче впливає на сприйняття тексту! Наче щось надломилося посередині книги. Також моя стандартна претензія до нецензурної лайки. Вона тут є. Мені казали, що в польському оригіналі її не було. І я не розумію, навіщо було додавати матюки. Для прикладу: обожнюю укр. переклад Аберкромбі, де мати зберегли, бо там лайка працює на розкриття персонажів. У «Сазі про Рейневана» такого ефекту не відчула. Висновок: 2 книга серії епічніша від першої, від неї отримала значно більше задоволення. Якщо пробралися крізь перший том, то другий точно варто брати!