Анотація «Білі кролики», Соня Капинус
Молодій жінці Сонєчці довелося покинути свою рідну Одесу взимку 1920 року під час загальної евакуації. Тепер вона живе в Афінах, і скоро вдруге вийде заміж і народить дитину. Жінка пише листи другу, який мешкає у Константинополі, та розповідає спогади свого життя. Сонєчка згадує дитинство та юнацтво серед єврейської інтелігенції. Вона говорить про культурне життя в Одесі, походи у Міський театр на справжню італійську оперу, описує світлу й теплу осінь на вуличках міста, пише про сімнадцятий день народження на теплоході. У посланнях згадуються поїздка до Риму, татові листи, які Сонєчка отримала після його смерті, італійські романтичні захоплення та повернення до рідного міста. Також жінка розповідає про початок війни між більшовиками й прихильниками монархії, евакуацію з Одеси та реальність життя в еміграції.
Про книгу «Білі кролики»
Велику частку у спогадах Сонєчки займає кохання її життя і перший чоловік — Борис Станіславович, який був старший її на 17 років і працював лікарем. Коли почалася війна, він залишився вірний своїм обов'язкам і не захотів виїжджати. Тож жінка розмірковує про те, що лікарська клятва й військова присяга важливіша для чоловіка за відданість коханій. Вона говорить про його сильний характер, який дозволив йому залишитися тією самою розумною і чесною людиною у складні часи, але завадив врятуватися самому.
Історичний роман «Білі кролики» є дебютом філологині Соні Капинус. Книга написана у стилі мемуарів і повністю складається з листів головної героїні до свого друга. Цей твір — рідкісний приклад сучасного історичного роману про Одесу в період 1906-1920 років. Авторка створює автентичну атмосферу, використовуючи детальні описи міста, життя, архітектури, побуту, культурного колориту покоління єврейської інтелігенції, ґрунтуючись на власному краєзнавчому дослідженні. Читання нагадує довгу розмову з близькою подругою. Тон оповіді — глибоко інтимний, адже героїня ділиться найпотаємнішими думками, спогадами й страхами.
Роман присвячений любові до Одеси, яка тут може вважатися окремим персонажем. Авторка торкається тем дорослішання, сім’ї та справжнього кохання, яке є наскрізною темою твору. Поринаючи у спогади головна героїня намагається зберегти себе серед руїн її світу, адже вона втратила все — дім, оточення і любов всього життя. Тепер, щоб не дати своїй ідентичності стертися, Сонєчка ностальгує за минулими часами, намагаючись рухатися далі й зрозуміти себе. Це особисте послання до всіх, хто коли-небудь втрачав і шукав опору, звертаючись до минулого. Книга може зацікавити поціновувачів історичної прози, епістолярного жанру та тих, хто хоче більше дізнатися про Одесу довоєнного часу XX століття та єврейську інтелігенцію.
