Є книги, котрі повинні відстоятися у голові. Після яких майже неможливо читати щось інше, хіба лиш легке й просте. І давно час було здогадатися, що книги Бьолля тільки такими і можуть бути, але черговий раз все виявилося значно серйозніше, ніж я очікувала. “Більярд о пів на десяту” — книга про післявоєнну Німеччину. 58-й рік, війна давно минула, винуватці були (нібито) покарані, а частина навіть “отямилася” і творить нову країну з новими лозунгами. Чи дійсно все так змінилося і люди вивчили уроки війни, чи це просто видимість, адже при владі залишилися все ті ж, якщо не ще майстерніші гравці? Чого вартує світ, у якому тебе можуть убити за несвоєчасний жест або слово? Непрості запитання, які, проте, є лише фоном для спражньої історії — історії родини за декілька поколінь. Про батька-архітектора, котрий приїхав у місто нікому невідомим будівничим і сам створив легенду про себе, збудував надзвичайне абатство і мрія про сімох дітей і ще всемеро більше онуків, проте обидві війни сплутали усі карти. Про його дружину, котра була вихована як аристократка, але під час війни роздавала усі смаколики з абатства людям, а онуків тримала напівголодними. Про його сина, котрий створював пам’ятники усім безвісти зниклим і загиблим близьким з руїн, пороху і каміння. Про його онука, котрий зводить руїни заново і заново відкриває для себе свою родину. І все це — історія, котра сюжетно займає всього лиш день, але разом з тим — більш як півсторіччя. Оповідь йде плавно і неспішно, часом від одного персонажа, часом від іншого, інколи її можна сплутати з потоком свідомості, проте тут немає тієї незв’язності, оповідь ніколи не втрачає зв’язку з реальністю. Стиль Бьолля нагадує мені прийом у відео, коли камера вихоплює якусь одну деталь картини, наближає її, а з неї розгортається ще ціла картина, а там знову фокус зосереджується на одній деталі, з якої знову розгортається нова картина, і так до безкінечності. Фрази повторюються у монологах-роздумах різних персонажів буквально слово в слово, як мантра, історія заколисує, затягує у себе, ти в ній розчиняєшся і взагалі забуваєш про зовнішній світ. Навіть якщо ви не хочете навантажувати себе пошуком додаткових сенсів і відповідей на незручні запитання, все одно прочитайте. Бьолль — геніальний письменник, і його книги — це завжди задоволення.

У центрі роману Генріха Белля - історія про сім'ю Фемелів: батька Генріха - вісімдесятирічного архітектора і надзвичайно добру людину, та сина Роберта - сорокатрирічного статиста, вдівця, батька двох дітей; котрі пережили важкі роки воєнної Німеччини, але залишилися людьми. Хоча роман описує події одного дня, він є відлунням минулого, котре добряче сколихнуло всю Німеччину. Війна покосила багатьох із сімейства Фемелів: Отто - сина і брата, покруча і сповідувача нової ідеології, котрий загинув під Києвом, матір Роберта стала добровільно-божевільною, намагаючись втекти від тогочасних реалій, Едіт, дружина Роберта, померла ще у 24 роки... і це далеко не увесь список понівечених і обірваних доль. Це роман про людське в людині. Автор гостро засуджує війну у всіх її проявах. Знелюднення людей, нівеляція людської моралі та цінностей, а надто знецінення людини для Генріха Белля - це вимирання й деградація людства. Поділ людей на ягнят і буйволів нагадує Достоєвського 'тварей дрожащих' і 'тех, кто право имеют': ягнята тут - ті, котрі, повсякчас страждаючи від зажерливих, честолюбивих і жорстоких буйволів, бережуть людське у собі і нізащо в світі не приймуть причастя буйвола, яке обіцяє стільки привілеїв: смачну їжу, гарну роботу, добробут і забезпеченість у родині. Однак, є ще одна категорія людей - пастухи, то вони захищають беззахисних ягнят від свавілля буйволів. Твір є автобіографічним і сатиричним деякою мірою, адже сам Белль всіляко уникав прийняття причастя буйвола - вступу до Гітлерюґенду. Книга, безперечно, заслуговує вашої уваги.