Бенджамін Франклін
Паперова книга | Код товару 917669
Автор
Волтер Айзексон
Видавництво
Наш Формат
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Геннадій Шпак
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
155х235 мм
Палітурка
Тверда

Усе про книжку  Бенджамін Франклін

Бенджамін Франклін - один з «отців-засновників» США. А також видавець, меценат, винахідник, політик. Як інженер він створив першу бездимну грубу, громовідвід, біфокальні окуляри, як дипломат зміг поєднати ідеалізм із політикою балансу сил, як державний діяч запропонував створити федеральну модель національного уряду.

Попри бажання вибудувати ідеальний імідж, він не соромився свого походження і все життя продовжував підписуватися «Б. Франклін, друкар». У цій книжці біограф Волтер Айзексон досліджує життя, філософію та особистість людини, погляди якої сформували найважливіші аспекти американської ідентичності - повагу до праці, раціоналізм і дух демократії.

Волтер Айзексон - американський журналіст, письменник і біограф, головний редактор журналу Time, колишній президент Аспенського інституту, автор біографій Стіва Джобса, Альберта Ейнштейна («Наш формат»), Генрі Кіссінджера.

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Волтер Айзексон
Видавництво
Наш Формат
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Геннадій Шпак
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
155х235 мм
Палітурка
Тверда
Рецензії
  • Сергій Одноріг
    12 квітня 2019 р.
    Франклін - це не тільки стодоларова купюра
    Бенджамін Франклін знакова постать не тільки американської, але й світової історії. Один з батьків-засновників США, громадський і політичний діяч, дипломат, дослідник і винахідник, видавець і автор. Але найвідоміший він напевно тим, що з 1914 року його портрет прикрашає 100 доларову купюру, тож яким би не було ставлення до США в різних країнах світу, але портрет Бенджаміна Франкліна, викликає щире захоплення, особливо, коли цих “франклінів” багатенько. Чим же заслужив Бенджамін Франклін цієї справжньої невмирущості? А таки справді чесно заслужив. І про це якраз і можна дізнатись з книги Волтера Айзексона. Автор зумів повноцінно описати та детально представити читачу Бенджаміна Франкліна, як людину, видатну, але в той же час людину без прикрас, але й без ярликів. Книга доволі неупереджена, так би мовити, що було, те було, але насправді важко, після прочитання книги, не захопитись постаттю Франкліна, навіть, якщо його погляди в дечому суперечать вашим. Книга читається доволі легко, хоча перші сторінок 50 доволі важкуваті, але їх вартує подолати. Дослідження витримане в чудовому стилі: розповідь неплинна, наповнена фактами, цікавими деталями.
    Я, як читач, котрий справді до цього мало знав про героя книги, побачив Франкліна таким.
    Франклін насамперед був ремісником, друкарем, він цінував працю, ніколи не уникав її, але при цьому він цінував освіченість. На початку дорослого життя він постановив собі чотири правила: економити, для сплати боргів; говорити правду та не давати марних сподівань, бути щирим у словах та вчинках; бути відданим праці; ні про кого не лихословити. Хоча стосовно останнього правила Франклін часто йшов на хитрість, щоб його обійти: він писав анонімні листи, зокрема в газету, яку й сам видавав, не те, щоб вони були сповнені лихослів'я, але часто доволі дошкульні. Та, з часом, він почав виступати на захист пліток, лихослів'я і осуду, вважаючи, що “вони часто не дають владним, хитрим і підступним людям стати надто популярними … плітки допомагають виховувати чесноти, адже люди більше керуються страхом публічного приниження, ніж внутрішніми моральними принципами”. Я б також назвав Франкліна першим “тролем”, він любив диспут, як своєрідний інтелектуальний спорт, говорячи: “Я обрав протилежний бік, не так із переконань, як заради самої суперечки”. Окрім анонімних дописів Франклін також залишив багато творів під власним авторством. Одна з найвідоміших його книг “Альманах бідного Річарда, через яку зокрема, Франкліна часто “змішували з особистостями створених ним персонажів, але справжній Франклін не був аж таким святенником і не присвячував все життя накопиченню статків”. Брав активну участь у громадському житті Філадельфії, заснував філософський клуб, платну бібліотеку, сприяв мощенню вулиць та обстоював сплату за них. Добився встановлення ліхтарів перед кожним будинком, самостійно вдосконалив його конструкцію, незважаючи на те, що багато хто вважав це дурницями, але Франклін “вважав, що це не дрібниці, на які не варто марнувати зусиль, бо людське щастя складається з малесеньких переваг, які збираються день у день”. Окрім ліхтар він займався іншими винаходами, наприклад конструював бездимні грубки, але найвідомішим його винаходом, став блискавковідвід. Його дослідження електрики “перетворили електрику з салонної розваги на справжню науку, йому не бракувало допитливості для практичних експериментів і таланту механіка для роботи з різноманітним приладдям”, він винайшов біфокальні окуляри, досліджував Гольфстрім. Те, що його знали, як винахідника і раціоналізатора, навіювало на його ворогів певний містичний страх, притаманний тому часу. Перебуваючи у Франції під час війни за незалежність США, у ролі американського переговорника, він своєю діяльність “спричинював вир чуток, в одній з них йшлося, ніби Франклін готує велику кількість зеркал, щоб сфокусувати сонячний жар і спалити англійський флот, говорили про прилад, який пересуває цілі землі, про те, що за допомогою олії він влаштовуватиме штиль в одному місці та шторм в іншому”. Шкода лише, що Франклін насамперед був усе-таки винахідником, а не справжнім вченим, він вважав, “що розуміння того, як діє природа, є важливішим за теоретичні міркування.”
    Завдяки великій повазі до нього у Франції, саме його надіслали туди, щоб заручитись підтримкою цієї держави проти Великобританії, хоча він розміняв уже сьомий десяток літ. Франклін відповідав французам взаємністю: він обожнював французів, вважав їх найлюб’язнішою нацією у світі. У Франції він вів доволі неординарне, розкуте, проте продуктивне життя. Франклін тішився образом, який створив навколо себе, він писав другу: “Уяви мене, вбраного вельми просто, з моїм рідким сивим волоссям, що стирчить з під хутряної шапки, яка замінює мені куафюру і спадає на лоб, майже закриваючи окуляри. Уяви, який вигляд це має посеред напудрених паризьких перук”. Як на мене, він був у дечому схожий на Вінстона Черчіля, один з французьких урядовців, так висловився про нього: “Він їсть, спить і працює, коли йому заманеться й коли зручно: світ не знав іншого такого гулящого чоловіка, хоч він і виконує надзвичайно багато справ”. Жінки його обожнювали, особливо у Франції, вони прямо боролись, щоб взяти його під свою опіку. Хоч немає доказів, що він тоді зраджував дружині, але його розкута манера спілкування була майже непристойною. Так у одному листі він писав своїй прихильниці: “Мій бідний хлопчик, якого тобі слід голубити, замість бути огрядним і веселим, як на твоїх вишуканих малюнках, є кволим і безсилим, через брак поживи, у якій ти йому так безжально відмовляєш”. Його сімейне життя було сповнене протиріч: з одного боку сім'янин, з іншого - у нього був позашлюбний син. Відзначу його доволі прохолодне, я б навіть сказав ділове ставлення до дружини. Живучи довгі роки у Лондоні, як посланець колоній, він жив разом з пані Стівенсон, можна сказати сімейним життям, а дружина віддано чекала його вдома. Ця ж ситуація повторилась і у випадку Франції. Зрештою дружина не дочекалась його, померши задовго до його повернення. До дітей він ставився серйозно, так дочці Саллі він їй сказав “що дівчатам конче треба оволодіти основами діловодства, котре принесе їм і їхнім дітям значно більше користі у випадку удівства, ніж музика і танці”, а коли вона попросила його про купівлю прикрас, він їй відповів: “Я не маю змогу дарувати золоті годинники дітям. Не треба випрошувати в мене дорогих речей, які мають для тебе малу користь або ніякої взагалі”. З сином Вільямом, який був губернатором Нью Джерсі він розсварився, коли той не підтримав Американську революцію, коли ж того ув'язнили та абсолютно не посприяв його звільненню. Після обміну заручниками між США і Британією, коли Вільям переїхав у Англію, він зустрівся з ним лише один раз і ця зустріч була доволі прохолодною. У Франції Франклін чудово зіграв свою роль переговорника, він розуміючи, що за ним шпигують з усіх сторін, чудово вводив в оману і англійців і французів. Як відзначив один історик: “Доля дала Франклінові шанс зіграти одну зі своїх найкращих ролей: роль невинного ягняти, яке насправді було не таким і невинним”. Цікаво, що одним з шпигунів був секретар американської делегації Банкфорт (дані про це випливли через більш ніж сто років), котрого підозрював в шпигунстві ще один американський посланець Артур Лі з Вірджинії, переважно через своє пароноїдальне ставлення до всіх, але згодом виявилось, що його власний приватний секретар теж шпигував на користь Британії. Уміння впливати на людей дозволило Франкліну декілька раз добиватись позики від Франції, щодо останніх таких переговорів з міністром Верженном було сказано: “Два великих дипломати-дуелянти формально схрестили шпаги і філософ зумів елегантно роззброїти міністра”. Зумівши укласти договір з Францією, котра визнала США, невдовзі Франкліну вдалось провести мирні переговори з Англією. Тут він теж проявив себе уповні, він склав дві групи вимог: необхідні і рекомендовані, вдало маніпулюючи рекомендованими він зрештою добився майже усіх необхідних. Хоча про сам мирний договір він сказав: “Я не знаю такого укладеного миру, навіть найвигіднішого, який не затаврували би, як неадекватний”. Слушною є також його думка, про те, що “за столом переговорів не виграють того, що неможливо виграти на полі битви”, адже саме успіхи американської армії суттєво посприяли вдалим переговорам. В той же час Франклін заклав паростки більше ніж столітнього американського ізоляціонізму, висловившись проти союзів: “Незаймана держава повинна зберігати свою незайманість і не піддаватись на заманювання в союзи”. Після повернення до США Франклін брав участь у створенні конституції, зокрема його роль у запровадженні двопалатного парламенту була вирішальною. Але Франклін також помилявся, зокрема щодо французької революції, вважаючи, що “вибух демократичної думки, хоч створив “неспокій та бучу”, але це має привести до ще більшої демократії та доброї конституції”. Його листи до французьких друзів, більшість з яких стануть жертвами революції, були доволі легковажними. І наприкінці наведу його цитату, яка доволі точно підсумовує його погляди, погляди прагматичні, дещо іронічні, неординарні, ось, як він висловився стосовно національного гербу: “Краще б орлана не вибирали представником нашої країни: це птах поганої моральної вдачі, він не шукає собі харчів чесним шляхом …..Для порівняння, індик - птах куди поважніший і питомо американський… Хоч він дещо пихатий та дурний, проте не гірший в ролі емблеми, - це хоробрий птах, який не завагається напасти на гренадера британської гвардії”.
Купити - Бенджамін Франклін
Бенджамін Франклін
291 грн
Є в наявності
 
Інформація про автора
Волтер Айзексон
Волтер Айзексон

Ім'я американського журналіста і письменника Уолтера Айзексона відоме у всьому світі. Створені ним біографії людей, що рухали вперед світову історію, відразу після публікації ставали бестселерами. Купити книги Уолтер

Детальніше

Рецензії  Бенджамін Франклін

5/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  • Сергій Одноріг
    12 квітня 2019 р.
    Франклін - це не тільки стодоларова купюра
    Бенджамін Франклін знакова постать не тільки американської, але й світової історії. Один з батьків-засновників США, громадський і політичний діяч, дипломат, дослідник і винахідник, видавець і автор. Але найвідоміший він напевно тим, що з 1914 року його портрет прикрашає 100 доларову купюру, тож яким би не було ставлення до США в різних країнах світу, але портрет Бенджаміна Франкліна, викликає щире захоплення, особливо, коли цих “франклінів” багатенько. Чим же заслужив Бенджамін Франклін цієї справжньої невмирущості? А таки справді чесно заслужив. І про це якраз і можна дізнатись з книги Волтера Айзексона. Автор зумів повноцінно описати та детально представити читачу Бенджаміна Франкліна, як людину, видатну, але в той же час людину без прикрас, але й без ярликів. Книга доволі неупереджена, так би мовити, що було, те було, але насправді важко, після прочитання книги, не захопитись постаттю Франкліна, навіть, якщо його погляди в дечому суперечать вашим. Книга читається доволі легко, хоча перші сторінок 50 доволі важкуваті, але їх вартує подолати. Дослідження витримане в чудовому стилі: розповідь неплинна, наповнена фактами, цікавими деталями.
    Я, як читач, котрий справді до цього мало знав про героя книги, побачив Франкліна таким.
    Франклін насамперед був ремісником, друкарем, він цінував працю, ніколи не уникав її, але при цьому він цінував освіченість. На початку дорослого життя він постановив собі чотири правила: економити, для сплати боргів; говорити правду та не давати марних сподівань, бути щирим у словах та вчинках; бути відданим праці; ні про кого не лихословити. Хоча стосовно останнього правила Франклін часто йшов на хитрість, щоб його обійти: він писав анонімні листи, зокрема в газету, яку й сам видавав, не те, щоб вони були сповнені лихослів'я, але часто доволі дошкульні. Та, з часом, він почав виступати на захист пліток, лихослів'я і осуду, вважаючи, що “вони часто не дають владним, хитрим і підступним людям стати надто популярними … плітки допомагають виховувати чесноти, адже люди більше керуються страхом публічного приниження, ніж внутрішніми моральними принципами”. Я б також назвав Франкліна першим “тролем”, він любив диспут, як своєрідний інтелектуальний спорт, говорячи: “Я обрав протилежний бік, не так із переконань, як заради самої суперечки”. Окрім анонімних дописів Франклін також залишив багато творів під власним авторством. Одна з найвідоміших його книг “Альманах бідного Річарда, через яку зокрема, Франкліна часто “змішували з особистостями створених ним персонажів, але справжній Франклін не був аж таким святенником і не присвячував все життя накопиченню статків”. Брав активну участь у громадському житті Філадельфії, заснував філософський клуб, платну бібліотеку, сприяв мощенню вулиць та обстоював сплату за них. Добився встановлення ліхтарів перед кожним будинком, самостійно вдосконалив його конструкцію, незважаючи на те, що багато хто вважав це дурницями, але Франклін “вважав, що це не дрібниці, на які не варто марнувати зусиль, бо людське щастя складається з малесеньких переваг, які збираються день у день”. Окрім ліхтар він займався іншими винаходами, наприклад конструював бездимні грубки, але найвідомішим його винаходом, став блискавковідвід. Його дослідження електрики “перетворили електрику з салонної розваги на справжню науку, йому не бракувало допитливості для практичних експериментів і таланту механіка для роботи з різноманітним приладдям”, він винайшов біфокальні окуляри, досліджував Гольфстрім. Те, що його знали, як винахідника і раціоналізатора, навіювало на його ворогів певний містичний страх, притаманний тому часу. Перебуваючи у Франції під час війни за незалежність США, у ролі американського переговорника, він своєю діяльність “спричинював вир чуток, в одній з них йшлося, ніби Франклін готує велику кількість зеркал, щоб сфокусувати сонячний жар і спалити англійський флот, говорили про прилад, який пересуває цілі землі, про те, що за допомогою олії він влаштовуватиме штиль в одному місці та шторм в іншому”. Шкода лише, що Франклін насамперед був усе-таки винахідником, а не справжнім вченим, він вважав, “що розуміння того, як діє природа, є важливішим за теоретичні міркування.”
    Завдяки великій повазі до нього у Франції, саме його надіслали туди, щоб заручитись підтримкою цієї держави проти Великобританії, хоча він розміняв уже сьомий десяток літ. Франклін відповідав французам взаємністю: він обожнював французів, вважав їх найлюб’язнішою нацією у світі. У Франції він вів доволі неординарне, розкуте, проте продуктивне життя. Франклін тішився образом, який створив навколо себе, він писав другу: “Уяви мене, вбраного вельми просто, з моїм рідким сивим волоссям, що стирчить з під хутряної шапки, яка замінює мені куафюру і спадає на лоб, майже закриваючи окуляри. Уяви, який вигляд це має посеред напудрених паризьких перук”. Як на мене, він був у дечому схожий на Вінстона Черчіля, один з французьких урядовців, так висловився про нього: “Він їсть, спить і працює, коли йому заманеться й коли зручно: світ не знав іншого такого гулящого чоловіка, хоч він і виконує надзвичайно багато справ”. Жінки його обожнювали, особливо у Франції, вони прямо боролись, щоб взяти його під свою опіку. Хоч немає доказів, що він тоді зраджував дружині, але його розкута манера спілкування була майже непристойною. Так у одному листі він писав своїй прихильниці: “Мій бідний хлопчик, якого тобі слід голубити, замість бути огрядним і веселим, як на твоїх вишуканих малюнках, є кволим і безсилим, через брак поживи, у якій ти йому так безжально відмовляєш”. Його сімейне життя було сповнене протиріч: з одного боку сім'янин, з іншого - у нього був позашлюбний син. Відзначу його доволі прохолодне, я б навіть сказав ділове ставлення до дружини. Живучи довгі роки у Лондоні, як посланець колоній, він жив разом з пані Стівенсон, можна сказати сімейним життям, а дружина віддано чекала його вдома. Ця ж ситуація повторилась і у випадку Франції. Зрештою дружина не дочекалась його, померши задовго до його повернення. До дітей він ставився серйозно, так дочці Саллі він їй сказав “що дівчатам конче треба оволодіти основами діловодства, котре принесе їм і їхнім дітям значно більше користі у випадку удівства, ніж музика і танці”, а коли вона попросила його про купівлю прикрас, він їй відповів: “Я не маю змогу дарувати золоті годинники дітям. Не треба випрошувати в мене дорогих речей, які мають для тебе малу користь або ніякої взагалі”. З сином Вільямом, який був губернатором Нью Джерсі він розсварився, коли той не підтримав Американську революцію, коли ж того ув'язнили та абсолютно не посприяв його звільненню. Після обміну заручниками між США і Британією, коли Вільям переїхав у Англію, він зустрівся з ним лише один раз і ця зустріч була доволі прохолодною. У Франції Франклін чудово зіграв свою роль переговорника, він розуміючи, що за ним шпигують з усіх сторін, чудово вводив в оману і англійців і французів. Як відзначив один історик: “Доля дала Франклінові шанс зіграти одну зі своїх найкращих ролей: роль невинного ягняти, яке насправді було не таким і невинним”. Цікаво, що одним з шпигунів був секретар американської делегації Банкфорт (дані про це випливли через більш ніж сто років), котрого підозрював в шпигунстві ще один американський посланець Артур Лі з Вірджинії, переважно через своє пароноїдальне ставлення до всіх, але згодом виявилось, що його власний приватний секретар теж шпигував на користь Британії. Уміння впливати на людей дозволило Франкліну декілька раз добиватись позики від Франції, щодо останніх таких переговорів з міністром Верженном було сказано: “Два великих дипломати-дуелянти формально схрестили шпаги і філософ зумів елегантно роззброїти міністра”. Зумівши укласти договір з Францією, котра визнала США, невдовзі Франкліну вдалось провести мирні переговори з Англією. Тут він теж проявив себе уповні, він склав дві групи вимог: необхідні і рекомендовані, вдало маніпулюючи рекомендованими він зрештою добився майже усіх необхідних. Хоча про сам мирний договір він сказав: “Я не знаю такого укладеного миру, навіть найвигіднішого, який не затаврували би, як неадекватний”. Слушною є також його думка, про те, що “за столом переговорів не виграють того, що неможливо виграти на полі битви”, адже саме успіхи американської армії суттєво посприяли вдалим переговорам. В той же час Франклін заклав паростки більше ніж столітнього американського ізоляціонізму, висловившись проти союзів: “Незаймана держава повинна зберігати свою незайманість і не піддаватись на заманювання в союзи”. Після повернення до США Франклін брав участь у створенні конституції, зокрема його роль у запровадженні двопалатного парламенту була вирішальною. Але Франклін також помилявся, зокрема щодо французької революції, вважаючи, що “вибух демократичної думки, хоч створив “неспокій та бучу”, але це має привести до ще більшої демократії та доброї конституції”. Його листи до французьких друзів, більшість з яких стануть жертвами революції, були доволі легковажними. І наприкінці наведу його цитату, яка доволі точно підсумовує його погляди, погляди прагматичні, дещо іронічні, неординарні, ось, як він висловився стосовно національного гербу: “Краще б орлана не вибирали представником нашої країни: це птах поганої моральної вдачі, він не шукає собі харчів чесним шляхом …..Для порівняння, індик - птах куди поважніший і питомо американський… Хоч він дещо пихатий та дурний, проте не гірший в ролі емблеми, - це хоробрий птах, який не завагається напасти на гренадера британської гвардії”.
 

Характеристики  Бенджамін Франклін

Автор
Волтер Айзексон
Видавництво
Наш Формат
Мова
Українська
Рік видання
2019
Перекладач
Геннадій Шпак
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
155х235 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
ISBN
978-617-7682-30-0
Тип
Паперова
Історичний період
Новий час (XVI - 1918 р.)
 
Про автора  Бенджамін Франклін