Сем - одна з найпопулярніших дівчат у школі. У неї є все: не менш популярні подруги, крутий бойфренд, шалена популярність. Ні одна вечірка не проходить без неї. Та однієї ночі, повертаючись додому з подругами після чергової вечірки, дівчата потрапляють в автокатастрофу. Що далі? Саманта приходить до себе і розуміє, що знаходиться у своєму ліжку, це знову п'ятниця день Валентина. Значить, все це було сном? День повторюється, все так, як було до автокатастрофи. Сем, справді вірить, що це всього лиш співпадіння, і вже до вечора її хвилювання розвіюється. Але в той же час, у тому ж місці вони знову потрапляють у автокатастрофу. І день знову повторюється. Спочатку Сем думає, що, якщо завтра знову повториться сьогодні, значить їй усе дозволено і вона може поводитися як заманеться. Але вже скоро дівчині це набридає, і вона просто хоче спокою. Тоді Саманта усвідомлює, що переживає один і той же день не просто так: їй потрібно щось змінити, або, точніше, змінитися самій. Вона бачить якою жахливою людиною насправді була і справді шкодує про все скоєне. Книга неймовірна, сюжет добре продуманий. Напочатку було трохи нудно читати в деяких моментах, але вже з другої половини книги просто неможливо відірватися. Кінцівка не дуже зрозуміла, тому дивилася ще фільм

Читаючи про останній день життя Сем, я ніби повернулася назад у середню школу, де була купка таких дівчат, недалеких, несвідомих, егоцентричних сучок, які думали, що вони збіса круті та кращі за всіх інших. Бо були, повторюся, недалекими, несвідомими та егоцентричними. І я знову відчула ті емоції, що не відчувала роками. Емоції, що я була вже забула. Олівер змальовує підлітковий нарцисизм настільки яскраво, набагато влучніше, ніж я могла собі його зрозуміти у середній школі, що я навіть не могла ненавидіти за це Сем або відчувати щодо неї якийсь рівень помстової справедливості. Коли вона щоразу починала новий день так само сповненою свого "я", я не була впевнена, що вона зможе вирости достатньо як особистість, щоб мене задовольнити. Але їй це вдалося. Цей процес був повільним і кропітким; іноді я хотіла, щоб Сем просто розібралася і виправилася, але це б не було реалістичним. І їй потрібно було зрозуміти це самостійно, у власному темпі. ⠀ Олівер робить чудову роботу, показуючи нам той поступовий перехід від зіпсованого підлітка до вдумливої людини, яка розуміє, що наслідки дій існують, що Всесвіт не обертається навколо неї, і що популярність не вартує тієї ціни, що вона заплатила за неї. Хоча, я не думаю, що Сем досягла достатнього рівня самосвідомості, та я й не думаю, що я б того хотіла. У неї був досить довгий шлях, і я повірила героїні – і свідомій, і егоїстичній. ⠀ Лорен Олівер – чудова письменниця; мені подобається її книжкова мова – така ненав'язлива, описова. Я не скільки прочитала її книгу, я її пережила. Їй вдалося утримувати день, що повторюється знову і знову, щоразу новим, цікавим, вона наповнила його достатньою кількістю подій, щоб дати можливість Сем налажати і зіпсувати людям навколо. Їй вдалося взяти історію, яка не така вже й оригінальна, і присвоїти її. Їй навіть вдалося змусити мене співпереживати дівчині, яку у реальному житті я б терпіти не могла. ⠀ Гарна робота, Лорен Олівер. 4/5 ⠀